Посестри. Часопис №153 / «Смерть – простір місця, вийнятий із часу...»

Смерть – простір місця, вийнятий із часу

І з тіла охололої ріки.

Я бачу безнастанно і відразу

Всі імена і всіх письмен рядки.

Проміння під повіками і крила,

І голос, що запитує і зве.

Всевідання всевіддавання сила

Проводить крізь – стинаючи живе –

І каже, що собою заплатити

За всі піщини і за кожну з мов

Я маю так, як всесвіти і квіти,

Триваючи із радості в любов.

Щоразу біль у перетворень горні,

Щоразу біль тривання на краю.

Я тут остання в порожнечі горній –

Всевідаю крізь смерть, всевіддаю.

І так малію, на льоту малію,

Обдерши шкіру, звугливши кору,

Що як колись дощенту спопелію,

Не стане смерті: я її умру.