Посестри. Часопис №50 / Весна

торгую карабінами, натирає мені ремінь зі вшитим золотом, 

нога монотонно гниє. такий сон триває ледь не двадцять років.  

після пробудження приходить приятель Б., як у робота  

перескакує його голова. без слова забирає дрібні предмети зі столу 

 

і хоче виходити. находить на нього дух Фараона, змушує до неподобств.  

кепські для синів ластівки є осені з запахом спаленого листя  

і довгі передвесни, що оскалюють голі гілляки. хотів би,  

аби не мусів увесь час поглядати, як розгинаються стіни покою, 

 

як по сусідству шкварчить пекло з чортами. змилки хімікалій  

у голові. чи факти, стосовно котрих повинен з повагою схилити голову.  

чи найновіший прем’єр, котрому видніше: більше або менше  

божевільним є той, хто центрифугу світу ловить на слові.