28.04.2022

Посестри. Часопис №5 / Сріблень

СРІБЛЕНЬ

 

Упала ніч, щоб підмінити

Млу росним напівсонним дрожем.

Дуб вірить: Чебрецеві квіти

На небеса впливати можуть.

 

Вогні у травах мруть невпинно, –

Смерть їхня мучить праліс дикий.

Старіє північ попід тином,

Він – зір нових сріблисті лики.

 

Де бездоріжжя? Де дорога?

Де – дихання і біль по смерті?

Немає дихання і Бога?

Лиш повня на небесній тверді?

 

Ця повня – хутір неокраїй,

Де брат мій – Сріблень – пестить тишу,

Він сном себе переростає

І безборонно в сріблі дише.

 

Це – Існуванець-відчаюга!

Поет! – Знавець вина й туману.

Підлесник снам – дійти до пруга,

Позачасовість ненастанна.

 

Сріблисті яблуні та миші

Він ловить в сіті рим і звуку, –

Тоді жбурляє срібло тиші

На луку повні чи пралуку...

 

– «Нас чує смерть! – він каже. – Ти вже

Не скомороши по-пустому!» –

Тоді жбурляє просинь тиші

На втому повні чи правтому...

 

«Я той, хто крізь тумани дише

І знає: Бог – сльоза і заметь!» –

Тоді жбурляє злато тиші

На місячний мідяк чи прамідь...

 

Суцільні там яри, долинки,

Розвіслень синь і удністерень,

Немовби справили обжинки –

Ридає самотою стерень.

 

Шепоче Сріблень в даль зникому:

– «Не тільки світло пітьму тішить,

Ми нещасливі, це найгірше,

Пощо срібніти? – Невідомо...

 

Допоки смерть в стебло морочне

Зміст сліз моїх – і обрис духу –

Не обернула, хай дме в очі

З безодні зорна розсипуха!» –

 

Він мовив, і безодня власне –

Зла й щира – хижим іклом сяє, –

І ще одна зірниця гасне, –

І Бог іще один вмирає.

 

 

Копіюючи фрагмент, будь ласка, долучіть цей текст:
Джерело тексту: Лесьмян Б. Сріблень // Посестри. Часопис. 2022. № 5

Примітки

    Пов'язані статті

    Loading...