Посестри. Часопис №5 / Бажання

БАЖАННЯ

 

Я хотів би у лісі, в незайманих нетрях,

Мати хижку – плетінку з гілля й очерету,

Щоб висіла в самісіньких кронах високо

Над яругами змій і хижацького ока.

І у ній на моху, під поривами вітру

Цілувати дівчину, чужу й непривітну,

Груди пестити, де від зубів моїх ранка,

А обличчя для вуст наче здобич і бранка –

І почути, як грішних утіх одесную,

Мліє грім золотий, вихор зваби танцює,

Звір гарчить, бо відчув наших тіл аромати,

Тіл, що прагнуть в розкошах землі уникати –

І хотів би помітити в просвіт крізь терни

Серед любощів – зорі і лоно озерне.

Бога бачити в сяйві народження днини,

Дочекатися сонця на грудях дівчини,

І виттям, криком, виском світанок вітати,

І наосліп життям до кінця простувати –

І колись засміятись крізь сон в ніч останню,

І, не знаючи похорону й покаяння,

Ніби плід, прочуваючи пащу неситу,

В морок смерті зі стугоном з древа злетіти.

 

PRAGNIENIE

 

Chciałbym w lesie, w ostępach dzikiego błędowia,

Mieć chałupę – plecionkę z chrustu i sitowia,

Zawieszoną wysoko w zagłębiach konarow

Nad otchłanią jam rysich i wężowych jarow.

Tam na mchu, kołysany obłędną wichurą,

Chciałbym pieścić dziewczynę obcą i ponurą,

Głaskać piersi ze świeżą od mych zębow raną

I całować twarz, ustom jako łup podaną –

I słyszeć, jak dokoła grzechu mej pieszczoty

Pląsa burza skuszona i mdleje grom złoty,

I zwierz ryczy, ciał naszych przywabiony wonią,

Ciał gornych, wniebowziętych, co od ziemi stronią –

I chciałbym przez przygodny wśrod gałęzi przezior

Patrzeć, pieszcząc, w noc – w gwiazdy i w błyskania jezior

I za boga brać wszelkie lśniwo u błękitu,

I na piersi dziewczęcej doczekać się świtu.

A słońce witać krzykiem i wrzaskiem, i wyciem,

Żyć na oślep, nie wiedząc, że to zwie się życiem –

I pewnej nocy przez sen zaśmiać się w twarz niebu,

I nie znając pokuty, modlitw ni pogrzebu,

Jak owoc, co się paszczy żarłocznej spodziewa,

Z łoskotem i łomotem w mrok śmierci spaść z drzewa!