Посестри. Часопис №1 / Бомбосховище

БОМБОСХОВИЩЕ

 

Що ж так просто сидіти, треба чимось зайнятися,

прибирати чи викидати з підвалу непотріб,

врешті ці газоблоки віддати комусь, ці скам'янілі

будівельні суміші, осілі фарби, гратися

можемо, що ж так просто сидіти? —

 

У «Крокодила»? — Це що, як «Показуха»? — Ну,

ти загадуєш, я показую, решта

відгадує, треба щось робити! —

У школі я пропонував заснувати

гурток спортивного бриджу,

директор сказав, що ідея чудова,

але не зрозуміють. —

 

Асоціації? — Так, щоб не напружуватись,

просто говориш, що перше

на думку спаде, коли слово почуєш:

помідор — червоний, червоний — вогонь,

вогонь — дрова і так далі. —

 

Не знаю, всі слова з голови

повилітали, треба спальник

від пилюки потріпати. — Ну,

не тягни, що ж так просто сидіти. —

Добре, хай буде. Хто починає? — Ну, я.

Посудомийка! — Що? Слово: посудомийка. —

Ага! —

 

Посудомийка? Не знаю. — Так отож,

не фантазуй, треба перше казати,

що на думку спаде, у тому весь смак. —

Добре, тоді від початку, з нуля.

Не напружуйся. —

Посудомийка?

Таблетка! — Таблетка? — Ну так,

таблетка для посудомийки! — Гм, катетер! —

Катетер? — Слово подібне. — Лікарня! —

Ровер! — Ровер? До чого тут ровер? — Я виріс

біля лікарні, на лікарні катався. Не зупиняйся! —

Ровер... Асфальт! — Асфальт? — Через кермо

я носом зарився в асфальт... — Ха-ха! Яма! —

Яма? Ха-ха: немає вже ям. Траса! —

Траса? Ремонт! — Ремонт? Демонтаж! —

Майдан! — Вибух! — Війна! — Cмерть! —

Крик! — Град! — Фронт! — Ніч! — Жах! —

Кров! — Опір! — Сила! — Україна! —

Не боятися! — Україна! — Не боятися! —

Україна! — Не боятися! —