Посестри. Часопис №37 / Єдиний відомий досі лист Саломеї Словацької (Бекю) до сина від 5 червня 1839 року

Я не розумію, єдиний мій, чому ти розірвав стосунки з нашим посередником і через те наразив себе на такий болісний неспокій. Ми такі потрібні одне одному заради існування. Що з Тобою відбувається, мій дорогий. Як Ти можеш жити без вістки від мене? Як довгий час була в тій певності, що Ти їх від мене отримуєш, тепер же переконуюся, що невідомо, де Ти і нічого Тобі не надіслано. Яким розпачем переповнене моє серце, важко виразити.

Мій дорогий, намагайся надіслати мені кілька слівець, хай лише знаю, що ти живий, цього мені обов’язково й щонайшвидше треба. Я ніколи не була така одинока в світі, як тепер; усе те, що я любила, що мною цікавилося, розпорошене. Єдиний рідний, який мені залишився, на сто миль віддалився не знаю як надовго, і жінка його до нього їде. Батьки Генричка, Твого ровесника, переселилися в село.

О! яка я самотня посеред сумних спогадів і з таким страхом за Тебе. Ніколи так як тепер я не прагнула вберегти Твою долю від усіляких впливів мінливої долі, дай мені лишень засоби, може через М. і О., які мають маєтки в сусідній місцевості, а, врешті, через товариша в далекій подорожі, з яким я познайомилася і якого полюбила, бо він Тебе любить, Тобою цікавиться, хоче Тобі бути корисним (лише не знаю, чи дістав він дозвіл на подорожування знову, якого прагне). Якщо він дістав, намагайся з ним зв’язатися, це може буде найкращий засіб до полегшення Твоїм справ, щоби Ти був спокійний щодо свого майбутнього, бо про це лише мені йдеться, і я померла би спокійно, а зараз про смерть із жахом думаю, [бо] я б не хотіла Тебе в такій непевності залишати. Не хотіла!

Остання звістка від Тебе 21 серпня ц. р. Якою вдячністю проймаюся до родини Мощенських, яка Тебе так щиро приймала в себе, але звертатися до них по новини про Тебе марно. Я не розумію, що з Тобою діється, мій наймиліший; не залишай мене в цій невідомості довго, яким же благом для мене було би одне слово від Тебе. – Будь спокійним щодо мене; я вірю, як Провидіння чуває наді мною завжди, і вірю в те, що Бог, насилаючи на мене різні нещастя й болесті, Тебе мені збереже у винагороду за все, бо я в Тобі живу, в Твоєму щасті вся моя втіха, пильнуй, отже, себе, бережи своє здоров’я, бо це єдине добро на світі, мій дорогий, єдине!