Посестри. Часопис №34 / Адже мертві мандрують швидко

…хто на боці думки,

той пізнав яскраві наймення любові

потойбічної, його ведуть очі,

завше звернені в бік померлого…

 

Роман Хонет, «хто на боці думки»

Поезія – дочка пам’яті чи втрати? Це питання з царини поетики. Читачі поезії Романа Хонета – ті, які люблять занурюватися у тривожний внутрішній світ людини; ті, які уважно дослухаються до жорстоких висновків про гігантський смуток людської екзистенції.

Світ не злий, він просто нами не цікавиться, – говорить поет  у деяких віршах, найчастіше у більш ліричних, тобто (у класичному значенні цього слова) в особистих визнаннях любові та смерті. Останніми роками йдеться лише про те друге: може, це омана, яка побудована часто на статистиці вражень. Зникання й занепад – повільні образи смерті та посмертні спогади – це головна тема поезії, яку можна зрозуміти як тривалу чи очікувану самотність.

Час – це проминання, а біль існування у відразливій цивілізації, яка, на щастя, конечна (це наче джерело збоченого оптимізму?), бореться з «невпевненою впевненістю», буцімто час любові не гине й ніколи не загине, а врятується. Парадокс проминання в тому, що проминання так само проминає, а парадокс смерті – у тому, що смерть триває. Адже любов смертних істот (людей також!) залишає за собою час, який не мине, бо «кожної миті вічно триває любов. це кришталеве око / фараона» («квіти, личинки», зі збірки «грайся»). І не змінить цього переконання (віри) навіть те, що в руці археолога розсипалися на пил квіти, які поклала на могилу Тутанхамона його кохана три тисячі років тому – це оптимістична версія. Поміж «минулим часом і часом неважливим» є лише любов, а точніше, її пам’ять. Коли її бракуватиме, то й світу не буде – це контрверсія, песимістична. Не зрозуміло, чи має читач вибір, але поет підкидає ілюзію, що наче так.

У цьому наполовину оніричному, наполовину щоденному, а загалом жахливому світобаченні насдивує тривке відчуття втраченого раю на майже біблійній землі, адже «на долині плачу». Здеградований і здегенерований світ не заслуговує нічого кращого за небуття і забуття. Як у такому світі жити? І що може поет (хочеться сказати «у марному часі», але це надто затерта цитата)? Відповідь є у вірші «способи надсилання листів»:

подорож від смерті відрізняється поверненням

і способами надсилання листів.

[...]

листи з подорожі мають довгу історію?

листи зі смерті ніколи не закінчуються.\

 

(зі збірки «тихі собаки»)

Ось коротко все про уяву Романа Хонета, про яку говорять як про «звільнену». Решта – в окремих рецензіях збірок, у дослідженнях  та інтерпретаціях віршів.