17.11.2022

Посестри. Часопис №34 / Адже мертві мандрують швидко

…хто на боці думки,

той пізнав яскраві наймення любові

потойбічної, його ведуть очі,

завше звернені в бік померлого…

 

Роман Хонет, «хто на боці думки»

Поезія – дочка пам’яті чи втрати? Це питання з царини поетики. Читачі поезії Романа Хонета – ті, які люблять занурюватися у тривожний внутрішній світ людини; ті, які уважно дослухаються до жорстоких висновків про гігантський смуток людської екзистенції.

 

Світ не злий, він просто нами не цікавиться, – говорить поет  у деяких віршах, найчастіше у більш ліричних, тобто (у класичному значенні цього слова) в особистих визнаннях любові та смерті. Останніми роками йдеться лише про те друге: може, це омана, яка побудована часто на статистиці вражень. Зникання й занепад – повільні образи смерті та посмертні спогади – це головна тема поезії, яку можна зрозуміти як тривалу чи очікувану самотність.

 

Час – це проминання, а біль існування у відразливій цивілізації, яка, на щастя, конечна (це наче джерело збоченого оптимізму?), бореться з «невпевненою впевненістю», буцімто час любові не гине й ніколи не загине, а врятується. Парадокс проминання в тому, що проминання так само проминає, а парадокс смерті – у тому, що смерть триває. Адже любов смертних істот (людей також!) залишає за собою час, який не мине, бо «кожної миті вічно триває любов. це кришталеве око / фараона» («квіти, личинки», зі збірки «грайся»). І не змінить цього переконання (віри) навіть те, що в руці археолога розсипалися на пил квіти, які поклала на могилу Тутанхамона його кохана три тисячі років тому – це оптимістична версія. Поміж «минулим часом і часом неважливим» є лише любов, а точніше, її пам’ять. Коли її бракуватиме, то й світу не буде – це контрверсія, песимістична. Не зрозуміло, чи має читач вибір, але поет підкидає ілюзію, що наче так.

 

У цьому наполовину оніричному, наполовину щоденному, а загалом жахливому світобаченні насдивує тривке відчуття втраченого раю на майже біблійній землі, адже «на долині плачу». Здеградований і здегенерований світ не заслуговує нічого кращого за небуття і забуття. Як у такому світі жити? І що може поет (хочеться сказати «у марному часі», але це надто затерта цитата)? Відповідь є у вірші «способи надсилання листів»:

подорож від смерті відрізняється поверненням

і способами надсилання листів.

[...]

листи з подорожі мають довгу історію?

листи зі смерті ніколи не закінчуються.\

 

(зі збірки «тихі собаки»)

Ось коротко все про уяву Романа Хонета, про яку говорять як про «звільнену». Решта – в окремих рецензіях збірок, у дослідженнях  та інтерпретаціях віршів.

Копіюючи фрагмент, будь ласка, долучіть цей текст:
Джерело тексту: Рушар Ю. Адже мертві мандрують швидко // Посестри. Часопис. 2022. № 34

Примітки

    Пов'язані статті

    Уламки життя у війні: інтелектуалізована поезія Малгожати Божешковської

    ​​​​​​​Книга поезій польської поетки Малгожати Божешковської «Уламки. Рік перший», яка цього року вийшла в Любліні українською мовою в перекладі Наталії Бельченко, є збіркою поетичних рефлексій про війну в Україні, а також новою спробою сприйняття й зображення війни ХХІ століття поколінням, яке не знало війни, але за своїми поглядами й чітко сформульованою та усвідомленою життєвою позицією розуміє її спрямований проти всього людського рух. Без сумніву, тут війна постає як обурливе, неможливе явище. Звідси такий гнів, відраза, сарказм, промовисте мовлення поетичного тексту, натуралістичні картини руїн та каліцтва, а разом із ними – співчуття до жертв, зображення їхнього горя, яке постає в нереальних, дегуманізованих образах і обставинах.
    Читати повністю
    Loading...