Посестри. Часопис №26 / Безбарвної неволі

Несамостійні висновки про навколишні спокуси

переливаються зі скла в духовний пластик синьої церкви,

на котрій замість золота жовті булатні фалоси нового часу.

Що за час? Час вологи чужорідних жартів

і мене, також неживого.

 

Руки впихають у нутрощі церкви свої кістяні осердя.

Відповідай, промерзла калюжо дівочого мозку,

прикросте білої спини, задухо між стегон, відповідай.

 

Але кому тут потрібен

білоруський присмак безбарвної неволі,

що лише жовті панчохи виправдовують мовчанку

завбільшки як залізничний вокзал?