Посестри. Часопис №25 / Слухаючи в зумі, як Ія Ківа читає вірш про війну

Вчора ми слухали в зумі, як Ія Ківа

читає вірш у Києві, де золоті

маківки церкви не сховалися до укриття,

слухали ми, кожний у своєму

помешканні, майже кожний, слухали,

а були ми тільки очима, так, наче в нас не було

нічого більше, тільки очі, так, наче ми хотіли

оборонити її очима, якими вбирали

кожне слово, коли на задньому плані палав Бабин Яр,

аля пам’ять не горить, віримо, пам’ять не іржавіє,

пам’ять мов кріт перечекає в сплячці,

усі ми хотіли, тисяча осіб у зумі,

у дві тисячі очей тримати над Ією

парасольку повітря,

щит нашого погляду,

коли вона закінчила читати, я підняла голову,

на столі лежала книжка з бібліотеки

La tentation d'exister Чорана,

пагорби тримали Берген на колінах,

розквітли перші крокуси, усі

раділи весні.