Посестри. Часопис №11 / Марія

МАРІЯ

 

марія іде за сіллю

 

бо так багато потрібно тепер солі

бо немає більше солі

бо скінчилася

 

її сльози стали прісними

ще коли ступала по воді

а як вийшла на берег

з боку промзони –

розучилася плакати

 

вітер з моря

насвистує щось

портовим кранам

 

сонце ніжне

і сонце колюче –

ніби два різних сонця

 

чому ми думали

що ракети –

це про космос?

 

чому нам не сказали

що ракети –

це про темні підвали?

 

що ніч має очі

що смерть має запах

що ми тут самі

і ніхто нас не забере

чому нам не сказали

маріє?

 

стільки посічених дерев

стільки розчавлених запитань

 

іржава дорога

розкидані гільзи

 

марія іде за сіллю