Посестри. Часопис №227 / Стіл

                                                            Пам’ятіВандиГінкотародиниДзевульських

 

Є в диявола хвіст чи немає? –

питала вона маму біля Вежі Гедиміна

(Gediminobokštas).

Важче сюди видертися через роки.

В її тілі занадто багато кісток.

Лекція їй вдалася,

обличчя схожі, але інші.

Професор запросив її до свого дому.

Вони пройшли повз костел святої Анни.

Так, це тут, невеликий цегляний будинок,

пахне молоком.

У вітальні чужі меблі, але залишилися високі стелі.

А над нею велика лампа, яку вона купила у Зінгера.

Вона почувається голою, наче уві сні.

Їй хочеться увійти до своєї кімнати

і побачити стіл, за яким співали

колядку Карпінського.

Професор запитує, чи була вона колись у Вільнюсі.

Вона виходить, дякує, ні про що не питає.

Є в диявола хвіст чи немає?