Посестри. Часопис №207 / Pino noir

п'ю зі склянки ночі повільно 

в темряві й тиші 

слухаю напівпритлумлене: 

як склянка співає під моїми пальцями, 

коли підношу її, 

як живильна волога стікає всередину, 

як раптово починає й так само раптово перестає дзвеніти у вухах, 

як шарудять ногами й дихають уві сні мої сини, 

як кумкають жаби за вікном, у фризьких водах, 

як далекою трасою під мостом каналу мчать автівки, 

як десь далеко й несподівано скрикують птахи, 

як вихором вриваються чужі розмови – і пролітають повз, 

як рипить ліжко, коли підводжуся з нього, 

щоб наповнити склянку ніччю й соснами, 

і як стримано й обережно ступає нога по шорсткій підлозі тимчасового прихистку. 

Стривай, мушу заплющити очі для неї. 

Ці ночі надто освітлені, не дають наповнитись темрявою. 

У її таємниці визріває майбутнє. Перемагає життя. 

 

22 червня 2024 року