Посестри. Часопис №206 / Дика ділянка

Ми чудово лазили по деревах. 

 

– Один хлопчик загубив шнурки в гілках,  

– сказав цей дорослий. – Допоможете мені шукати?  

Не його шукати, а його шнурки,  

десь вони тут, але без вас я їх не знайду. 

 

Він плутався, наче сам був загубленим шнурком. 

 

Ми чудово лазили по деревах, але незважаючи на це 

він схопив і підсадив одну, потім другу. 

Погляди покрадьки були липкими як смола. 

Вузлуваті пальці всюди. 

 

   – Ще там перевір, там, вище. 

   Я тебе підтримаю. 

   Сонце в листі, темно в очах, всередині біль. 

 

   Хто з нас першою зіскочив, впав, не знаю. 

   І чи втекли ми, чи йшли додому наче нічого  

   не сталося. І чому не дивилися ми одна на одну. 

 

   Відтоді чудово мовчимо як дерева.