Посестри. Часопис №20 / Свобода в літературі
Глобальною проблемою шкільного навчання є те, що традиційна школа — це, зазвичай, технологія, як зробити цікаві речі нецікавими.
Уявіть якусь справу, якою вам приємно займатись у свій вільний час: готувати страви, малювати картини по номерах, майструвати з дерева, вирощувати квіти, співати караоке, подорожувати, вишивати хрестиком — що завгодно.
А тепер уявіть, що вам необхідно займатись цим:
у чітко визначений час, скількись разів на тиждень
за певним зразком, який треба чітко відтворити
кожна невдала спроба і значні відхилення від зразка будуть розцінені як помилка
результат оцінять за певною шкалою, при чому вас постійно будуть порівнювати з іншими
результат підсумкового оцінювання вплине на можливості подальшої реалізації
Чи довго в таких умовах ця справа залишатиметься улюбленою? Цікаво, що не всі з цих факторів є визначальними. Можна любити танці чи спорт і регулярно відвідувати тренування. Можна подавати свою роботу на конкурси і отримувати оцінювання чи рейтинги. Єдине, що вбиває цікавість до пізнання зі 100% гарантією, — це заборона на помилку і відсутність варіативності.
Це дивно: попри те, що література — предмет, із усієї шкільної програми найбільш наближений до тривіума вільних мистецтв (граматики, риторики, діалектики), в нинішній школі він є гранично не вільним.
У викладанні математики чи природничих наук державна програма визначає лише теми, які має опанувати учень: раціональні дроби, клас членистоногих чи закон усесвітнього тяжіння. А на яких прикладах чи задачах учитель буде доносити матеріал — не регламентується. Натомість у літературі визначений чіткий перелік і послідовність розгляду творів, а в хрестоматіях зібрані навіть конкретні уривки для вивчення.
Якби програму з літератури будували за принципами природничих наук її можна було би скласти так:
Прочитайте і спробуйте співставити кілька міфів із різних культур. Знайдіть спільні риси і відмінності
Прочитайте баладу/чарівну казку/поему про кохання на свій смак
Потім розгляньте історичний роман, який ґрунтується на реальних подіях
І, зрештою, завершіть семестр розбором твору, в якому головний герой потрапляє в ситуацію складного морального вибору. Обговоріть, як він шукає вихід із такої ситуації
На допомогу вчителеві можуть бути тематичні підбірки творів за цими напрямками, але він вільно міг би додавати інші, на власний розсуд.
Загалом, складання будь-якого навчального курсу має починатись із формулювання мети: навіщо ми пропонуємо дітям вивчати ту чи іншу дисципліну? Міркуючи над цим питанням, можна виявити, що існують більш ефективні способи для досягнення цієї мети.
Так, наприклад, я переконана, що знайомити учнів із календарно-обрядовими піснями набагато природніше не за партами в шкільному курсі літератури, а на фестивалях народної культури чи в етнографічних музеях. А історичні романи добре коли перегукуються із вивченням відповідних періодів у курсі історії.
Окрім того, всі твори, які розглядають у шкільному курсі, мають корелюватися з віком учнів та їхніми психологічними особливостями в кожному віці. На жаль, шкільна програма містить безліч творів, при написанні яких ні діти, ні підлітки не були цільовою аудиторією. Щоб таки провести учнів через такі твори, потрібне не лише роз’яснення контексту, а й адаптація самих творів. Це ще можна було би зрозуміти, коли текстів для дітей українською мовою було обмаль і доводилось щось вигадувати з дорослою літературою. Але зараз, на щастя, ми маємо не просто вибір, а справді рясний урожай сучасної української літератури, і можна обирати книжки, які більш природно супроводжуватимуть дорослішання дітей і невимушено плекатимуть уміння насолоджуватись читанням.
Але головна задача не просто додати чи замінити твори ХІХ століття в шкільному курсі творами ХХІ-го. Мені видається дуже цінним додати більше свободи в сам процес вивчення літератури. В першу чергу, свободи для вчителя, який таким чином отримує можливість для більшої творчості в професії. Адже творчість — це одна з найпотужніших мотивацій людини. Того, хто отримує насолоду від творчості, не потрібно додатково мотивувати. А навчатись у того, хто отримує насолоду від викладання, є не меншою насолодою.
Окрім того, вчитель, який безпосередньо контактує з учнями, має одну перевагу над чиновниками в державних установах, навіть із чималим педагогічним досвідом. Практикуючий учитель безпосередньо відчуває нове покоління, його потреби і запити, може в реальному часі реагувати на події, які хвилюють учнів, підбирати для кожного класу, а часом і для окремого учня, той текст, який може відгукнутися, дасть змогу на основі персонажів поміркувати над актуальною життєвою задачею.
Як це можна організувати?
Не намагатися централізовано скласти нову програму.
Спершу залучити дитячих і підліткових психологів і спільно сформувати основні запити, згідно з віком читачів. Наприклад:
У книжках для молодшого шкільного віку цікаво порушувати питання права на помилку, права сказати «ні», захисту себе, як піти на конфлікт, але водночас і як вибачити та пробачити, як виправляти помилки. Чудово, коли книжки для цього віку змальовують світ великим і цікавим, сповненим викликів, але показують, що з ними можливо впоратись. Особливо коли є підтримка близьких і друзів.
У середньому шкільному віці можуть відгукуватись сюжети про те, що не все вдається так, як хотілося б, що можливості можуть бути обмеженими, а зусилля марними, що в житті трапляються і сум, і горе, але водночас завжди є місце надії, радості, натхненню, турботі. В цьому віці важливо бачити неідеальних персонажів, але які віднаходять сили рухатися далі пропри власну неідеальність, шукати друзів і своє коло, де їх приймать без жодних умов і досягнень. Мають відгукнутись сюжети з сильними емоційними переживаннями, бо власних ще обмаль, але можна їх прожити разом із персонажами. Дуже цікаво, коли у персонажа є внутрішній конфлікт, але він проявляється у скрутній зовнішній ситуації, і з вирішенням зовнішніх проблем персонаж знаходить внутрішню гармонію з собою.
У старшій школі актуальні сюжети з пошуком свого шляху, складними життєвими виборами, моральними дилемами, коли вже немає однозначно «правильного» чи «неправильного» рішення. Проте в книгах для підлітків важливо не залишати персонажа у безвиході, сюжет має завершуватись розрядкою, здобуттям цілісності. Щоб навіть після описаних втрат була відчутна цінність життя. На відміну від літератури для молодшого віку, де читачі більше звертають увагу на сюжет, дію, підлітки в старшій школі оцінять філософські діалоги персонажів, особливого на тлі суперечливого попереднього досвіду, складних стосунків.
Відтак за допомогою літературознавців, видавців, книжкових блогерів скласти розлогі переліки сучасних книжок, згідно з віковими запитами.
Дати вчителям свободу обирати твори з цих списків, залежно від запиту групи, з якою вони працюють, і за власним бажанням додавати нові твори.
Для стійкості практики і уникнення надто сміливих експериментів варто передбачити можливість обміну досвідом і враженнями вчителів про те, як учні сприймають ті чи ті твори. Таким чином учителі можуть отримувати від колег фахову думку щодо суперечливих тем і водночас ділитися своїми здобутками.
І якщо певний час підтримувати сукупність цих умов: рекомендації літературознавців та психологів + свобода вибору для вчителя + обмін досвідом із колегами, то поступово новий літературний канон сформується самоплином. Оприявняться твори, які найбільш точно відповідають запитам і відгукуються учням, які дозволяють порушити найцікавіші теми в обговоренні.
Тривалий час у нашому суспільстві був дуже низький рівень довіри. Це пов’язано з гірким досвідом виживання у вирі граничного насильства ХХ століття — революції та війни, репресії і терор, голодомор і колективізація. У всіх цих подіях влада заохочувала наклепи, доноси і колабораціонізм, що звело довіру в суспільстві нанівець. І подальше існування у подвійній моралі радянського союзу не сприяло її відновленню.
І лише спершу після Помаранчевої революції, а тоді після Революції Гідності довіра в українському суспільстві почала відновлюватися. На цій хвилі здійнявся волонтерський і добровольчий рух. А в умовах широкомасштабного вторгнення росії в Україну рівень довіри до ЗСУ, волонтерів, та й навіть сусідів з ОТГ, зріс надзвичайно. І побачили українці, що це добре :)
Якщо ми й надалі будемо розбудовувати суспільство, в якому є місце довірі, то маємо навчитись довіряти і вчителям також. Довіритись їхньому досвіду, професіоналізму і любові до предмету, яка привела їх свого часу в професію вчителя. І тоді є надія, що вчитель зможе прищепити цю любов і своїм учням.
