Посестри. Часопис №2 / «За край усіх можливих днів...»

За край усіх можливих днів 

і місяців у біле коло ти випав. 

І, мов джміль, дзвенів 

крізь світ блідий за склом спроквола. 

Всі пори року як одна 

течуть гуртом крізь смуток шиб, 

і видно віадук з вікна, 

гараж, як всохле листя лип. 

Не повернусь, все далі йду, 

в мотив поривчастий зникомий, 

коли пришвидшують ходу 

без мене потяги-фантоми. 

 

(шпиталь, III.1941) 

 

Za kra­wę­dzią wszyst­kich dni, mie­się­cy
od­pa­dłeś za­mknię­ty w bia­ły krąg.
Bro­dzisz przez świat spło­wia­ły, brzę­czysz
u szyb na­brzmia­ły jak bąk.
Pory roku są wszyst­kie na­raz,
spły­wa­ją­ce przez smu­tek szyb,
wi­dać wia­dukt, drze­wo, ga­raż
jak uschnię­te li­ście lip.
Znów nie wró­cę, tak brnę co­raz da­lej,
w go­rącz­ko­wy ko­ron­ko­wy mo­tyw,
kie­dy sły­chać ja­dą­ce beze mnie śpiew­ne,
smu­kłe wid­ma lo­ko­mo­tyw.

szpi­tal, III.1941 r.