Посестри. Часопис №2 / Література питає про життя
Дорогий читачу!
Ви гортаєте сторінки другого номера часопису української і польської літератури «Посестри». Художнє слово намагається зафіксувати всі події й переживання, зберегти сліди щоденності й зробити її історією. Життя міцно входить у літературу й стає її частиною, література питає життя про те, як саме воно триває.
Новий світ народжує нову літературу. В окремий цикл укладаються твори, що зображують воєнну дійсність – неприкриту й жорстоку, німу й шалену, застиглу в жахові руїн і рішучу в безрадному відчаї, у сльозах горя й не знаному раніше досвіді. У нашому часописі така поезія формує окремий тематичний цикл «Війна й поезія».
Чи має війна час на поезію? Чи хотіла б поезія впустити до себе війну? Як їй її оспівати? Чи проклясти? Як виписати біль і горе, що виходять за межі цих словниками усталених значень? Як вписати в них індивідуальний досвід кожного, чию свідомість прошила війна? Здається, це той випадок, коли на протилежних кінцях розуміння постають речі несумісні, але водночас такі, що нерозривно поєдналися, такі, що в обставинах, що склалися, просять слово дати свідчення, дати свідчення війни саме в поезії.
Тож ця приголомшлива правда пролягає у творі Артема Сенчила вимушеною воєнною дорогою «крізь Тернопіль у бік Варшави», а погляд вертається в інший бік – на Бородянку. «Вздовж реально пекельного сліду» проходить принципова позиція Сергія Шелкового, а звернення Ігоря Астапенка в листі до братів і сестер у Білорусі самою своєю постаттю заперечує останній рядок твору «На відповідь не чекаю колишні сестри і браття». Чи справді так?
Мітологія національного досвіду проступає у творі Олесі Мамчич, закликаючи невід’ємні в свідомості образи старого діда, коня й домотканого полотна, могили й ріллі, це від них ліричне «я» черпає силу.
Сьогоднішній номер пропонує також фрагменти роману Петра Яценка "Магнетизм", у якому абсурдність війни зображено в нерозривному поєднанні з долями окремих людей, звичайних, невигаданих, неідеалізованих, але з так само безглуздо поламаними війною долями. Із почуттям гумору й гіркою іронією вибудовує автор образне коло роману, у якому свій голос має навіть куля.
Географічні розсипи попровадять читача Україною і Польщею крізь згадані нашими авторами міста: Житомир, Дрогобич, Краків, Варшаву, Вроцлав.
Цікавою сторінкою стають нариси, репортажі й свідчення, які фіксують думки науковців, філософів, журналістів, істориків, письменників. Усі ми зустрілися зі страшною філософією, "філософією настільки живою, що вириває серце". У цьому номері своїми роздумами поділяться Антон Марчинський та Андрій Краснящих.
Традиційно прокладаємо також стежку перекладів: цього разу запропонуємо твори Кшиштофа-Каміля Бачинського в перекладі Наталії Бельченко та Ярослава Міколаєвського в перекладі Юрія Завадського.
У циклі «Сучасне польське літературознавство» публікуємо фрагменти перекладу наукового дослідження Катажини Шевчик-Хааке «Колючки Ґрюневальда. Тадеуш Ружевич. "Ружа"», а розмови про творчість започаткує бесіда з Олесею Мамчич.
Ласкаво просимо до нашої читальні!
