Посестри. Часопис №2 / «Думаєш, душа безтілесна?..»

Думаєш, душа безтілесна? 

Тільки тіло вона і має. 

Обростає ним, застигає в нім, 

вбивається в шкіру,  

тримається, як може... 

За пам’ять рук, за погляд, 

за голос, що і він зродився із тіла 

і вмер, заледве торкнувся губ. 

 

Із дощу і туману витче тобі містику, 

вигадає сон, справжніший за день вчорашній, 

усіх, кого любить, разом збере, щоб не згубилися, 

щоб із тіла не вислизнули і в тілі не розчинилися. 

 

Що їй із цього безумства? Спитай її. 

Час протікає крізь неї і лагідно сточує, 

дивиться з жалем безрадним у очі їй, 

у свої безтілесні обійми згортає  

і не пускає.