Посестри. Часопис №192 / Розклад протягів

Вони завжди повертаються, коли на вулиці вітряно,

вони керують рипінням і скрипом кухонних дверей,

ніби хтось їздить  на атракціонах старих і зужитих.

 

вони на секунду дивляться на тебе,

потому знову вибігають,

 

вони питають у яскравих однорічних квітів,

чому ті мають хутко зів'янути,

бачать заблукалого сонного метелика,

який влетів у кімнату і вирішив перечекати до кращих часів,

вони знають, коли небо буде належати нам знову.

 

Ледь торкають твою спину прохолодою,

як у тій дитячій грі.

 

Вгадай-но.

 

Насправді, ти знаєш, хто в тебе за спиною,

насправді, ти  відчуваєш,

чому вони зайшли сюди і стоять тут –

на протязі чи протягом.

 

літо остаточно відійшло,

оси топляться у загралій плоті кавуна,

мов наші погляди у заграві на майбутню осінь.

 

Вони все ще забігають і вибігають.

 

Ось мимо пронісся протяг на ім'я Тарас,

торкнувся плеча і вибіг через віконну шпарину,

як і при житті,

його можна було вічно наздоганяти

в парку ім. Шевченка.

 

А ось  протяг на ім'я Віталій,

я ні з ким так давно відверто не сміявся,

ще з часів університету.

 

Ось протяг на ім'я Максим,

востаннє переписувалися в інстаграмі

27 грудня 2023 року

про його шикарну дебютну

поетичну книгу.

 

Вони вирізають із

залишків сонячних плям на підлозі різні аплікації,

така от у арт-терапія.

 

Ми ж переймаємося про брак уваги до них,

щосекунди їм вдячні,

хоч видається, що думаємо лише про раптові перепади

тепла і холоду,

живемо в моменті.

 

Що вони нам мають одповісти?

 

Чи можемо їх любити так само?

Чи не забуватимемо їхні голоси?

Чи відчуватимемо їхню присутність

навіть в яскраво безвітряний день?