Посестри. Часопис №181 / «Скільки меду поезії липне до губ тепер...»

Скільки меду поезії липне до губ тепер,

Стільки хліба до нього відрізала нам колись,

До грудей притискаючи, бабця. І хліб завмер –

Повернись.

 

Шлюбна ложка промішує темний бажання мед,

Пара чапель на олові, сороконіжка теж.

Скільки може прикмет об’єднати один предмет –

Не збагнеш.

 

І коли наодинці залишишся з медом тим,

Що заліпить і очі, і губи, і лоно враз,

То відчуєш, який же ти все-таки анонім.

Не лякайсь.