Посестри. Часопис №177 / Сповідь
Трійко нас у ролі священиків.
Довга перерва після фізкультури. Роздягальня.
Дівчата юрмляться в черзі, спітнілі
після гри в баскетбол, у вибивали,
перегукуються, сперечаються,
у кого більше на совісті.
Стільці слугують сповідальнями.
Ми стаємо на коліна біля спинки.
Вбігають хлопці з сусідньої роздягальні,
за ними – дітваки з інших класів.
Шаленство по всій початковій школі. Квапливе
вигадування зізнань замість зізнання у вигадках,
неправді, провинах – перед чужою людиною
за решіткою темної будки.
Спокутування: розгризти гіркі
плоди горобини,
кілька, жменю, це залежить від того,
наскільки тяжкий гріх,
наскільки жвава брехня про проступки, що вилупилися
з розмов дорослих, зі сміху, з нашестя
образів, коли відволікаєшся на уроці, зі страху,
коли прокидаєшся вночі і дивишся
в небо між висотками.
Скільки було таких днів: на стадіоні біг на короткі дистанції,
в спортзалі – кидання м’яча,
а за стінкою – змагання з історій, імпровізованих
або майстерно складених заздалегідь.
Нас накрили. Закінчилося викликом
до директорки і доганою. Вчитель катехізису кричав:
будете сповідуватися за цю сповідь!


