Посестри. Часопис №172 / функціонери

замерзле озеро й риба,

що лежить на снігу, як ніж після процесії.

й очі, що зникають в глибині наді мною

 

і темні, здитинілі старці поодаль,

які розважають про терор слова. далеко

можна мандрувати і не пробудитися

 

далеко. цей день після риб’ячої смерті,

морозяний і самотній – і сміх,

як вікно, яке тягнуть за труною

 

і руки старців, хитливі

та обм’яклі, наче не змогли

вчасно відчинити це вікно –

 

як наче там було те,

що їм випадково? зникло

 

а був там світ

 

з книжки «п’яте королівство», 2011