Посестри. Часопис №133 / По-перше, кіт

Я кіт, котрому ти вичісуєш хутро,

регулярно міняєш у лотку пісок,

купуєш рожеву стрічку, вішаєш на шиї.

Я кіт, котрого ти найперше стерилізуєш,

 

а пізніше як нагороду купуєш мишку,

яку спокусливо ізолюєш у слоїку,

облаштованому так, наче це дитяча

кімната, з колесом, у котрому вдається

 

вільно гасати, і з горлечком, у яке поміщається

моя озброєна легко підстриженими пазурами,

лапа. Я кіт, котрого ти по вечорах

береш на коліна й чухаєш за вухом,

 

дозволяєш мурчати від блаженства. Я

собака, якого щодня береш на прогулянку,

знайомим показуєш, як літає за палицею,

котру ти кидаєш, і приносить цю патичину

 

тобі до ніг. Я собака, якого

привʼязуєш до повідця та якому дозволяєш гордо

бігти біля твоєї ноги дорогою додому,

де чекають на нього: видобута

 

кістка з мʼяса та мʼяка постіль. Я

золота рибка, що не виконує бажань,

замкнута у склі, яке приборкує

водну фауну, а ти мене питаєш: нащо тобі

 

океани, моря, озера? Ставки також

небезпечні, але ти у своєму

акваріумі маєш усе: замок, а також піщані

пляжі, екзотичні водні рослини, планктонну живність.

 

Я соловей, від якого ти вимагаєш,

щоб тішив тебе час від часу своєю соловʼїною;

я папуга-нерозлучник, який не розлучається саме з тобою;

я папуга, якому ти кажеш повторювати два слова.

 

Я біла японська мишка, яку

ти купуєш у магазині й приносиш додому,

кладеш у свою долоню, аби міг освоїтись

у цьому домі. Перший, кого бачу, – кіт,

 

який зʼїдає рибку.