Посестри. Часопис №172 / «Чи змінилась розлукою? Ні, ти – як перше…»

Чи змінилась розлукою? Ні, ти – як перше.
Тільки квітки живої в волоссі немає.
І хоч брак тої квітки – неявний, конає
Моє серце таємно від твого – завмерши.

Дух твій мріяти сміє, що в зір заметілі
Буде ще раз, і ще раз тривати незникно,
Але хто розпізнає всесвіт в людському тілі,
Окрім мене – що пестить тебе неуникно?

І коли ти вишіптуєш спрагу до краю
Й пестиш шепотом так, що стаєш змерехтіла,
Я при персах, джерелах твоїх, замовкаю,
І молюсь за безсмертя коханого тіла.