Посестри. Часопис №171 / Осінні війни
хтось розбиває табір у моїй не моїй квартирі
барабанний дріб дріб дріб чую як крапля за краплею
розсотуються кордони і пливуть нікчемні іммігранти
мов кишкові палички в каналізаціях і рукомийниках
в склянці яку підносять в непевний час до рота
де пожежа кублить своє легкозаймисте гніздо
з внутрішнього боку cкла втомленого як лампочка
стікають іноземні легіони проти яких досі
вали колючий дріт доти бліндажі нової лінії мажіно
з моїх не моїх лахів що побували не на одній війні
лахи лахи сестри я бачу в вас колишні форми
коли ви були ще наче мрії надіслані з-за океану
які мріялися нам похапцем латаючи кожне пробудження
коли ви прибували в запотілих коробках із запахом смогу
гомін гомін гомін звідусіль це шепотіння шифрів
у моїй не моїй кухні ванній коридорі аж до самої кімнати
людям порцелянової свободи в моєму не моєму серці
теплому хлібі який я печу сам демонстративно ігноруючи
нічні нальоти протипожежну сирену і найближчі пекарні
