Посестри. Часопис №17 / У Кракові презентували книгу про поляка-гідропата з Бучі Вітольда Камінського

2 липня в Кракові у Воєводській публічній бібліотеці Спілка поляків у місті Бучі спільно з Національною спілкою письменників України («Кабінет молодого автора») презентували книжку про видатного українського лікаря польського походження Вітольда Камінського, який останні 20 років жив і працював у Бучі.

Історію будь-якого міста творять люди. Так само відбувалося і з дачним селищем Буча (в минулому), а нині — містом-героєм. Ім’я Вітольда Камінського (18 грудня 1861 — 13 квітня 1931 рр) у бучанців давно на слуху, на його честь названо вулицю. Але небагато хто може розповісти більше, аніж те, що цей завзятий чоловік лікував важкі й часом невиліковні хвороби звичайною водою у комплексі з іншими природніми засобами, ставлячи на ноги навіть паралізованих та повертаючи зір сліпим. До його водолікарні в Києві стояли черги, не зменшувалися вони і в Бучі. Однак час і політична система, в якій жив син дворянина Болеслава Степановича Камінського Вітольд, зробили свою справу — про нього забули. Про життя популярного гідропата потрібно було по крихтах збирати в архівах та з коротких розповідей родичів, та головне — знайти його книжку «Друг здравия», видану в 1906 році, та розібратися в його унікальній методиці.

Узялися за цю роботу Тетяна Пельчарська (праправнучка Вітольда Камінського, мешкає у Львові); Анна Самборська (правнучка лікаря, живе у США); Лариса Георгінова (кандидат педагогічних наук, США); Олена Плаксіна (краєзнавиця, м. Ірпінь), назвавши своє дослідження «Вітольд Камінський: той хто залишив море й обрав кохання».

«В юності Вітольд Камінський любив море. Навчався в морехідному навчальному закладі в Гамбурзі. Кохав прекрасну дівчину Берту Драгонат. Саме вона сприяла тому, щоби Вітольд замислився над її словами: «Мені потрібен чоловік не в морі, а поряд зі мною». Заради  кохання він залишив море, але зберіг любов до води і її силу спрямував на благо здоров’я людини», — розповідає Олена Плаксіна.

«Так сталося, — додає секретар Спілки поляків у м. Бучі Лілія Рожновська, — що ініціативна група нашої спілки в 2016 році розпочала дослідження маловідомих сторінок життя та діяльності видатного лікаря, фундатора української школи природної медицини Вітольда Камінського. Ми вважали, що це стане важливим не тільки для членів нашої громадської організації, але й для багатьох сучасників та прийдешніх поколінь Бучі і для польської громади. Було опрацьовано багато  матеріалів, котрі виявилися доступними для вивчення: книги і статті в газетах. Із 2017 року розпочалися пошуки документів у Державних архівах, встановлення знайомств із прихильниками та послідовниками справи Камінського, а також із його нащадками.

Нам пощастило, що Вітольд Камінський  жив у Бучі і був одним із перших мешканців міста. З архівних джерел відомо, що в 1903 році на Миколаївському проспекті за №5 (зараз вулиця Малиновського, 87) Камінський купує земельну ділянку і будує дачу. Поруч із нею — водолікарню, яка дуже швидко стає популярною не тільки в нашому регіоні, але й у Києві, а також в інших містах тогочасної Російської імперії», — додає пані Лілія.

Один із розділів книжки присвячений родоводу Вітольду Камінського. Піднявши архіви, автори книжки з’ясували, що Камінський походить із давнього польського шляхетського роду Герба Лук, якій бере свій початок з XVII століття. Його рідними дядьками (рідні брати батька) є видатні архітектори — Йосип Камінський, автор знаменитого московського собору Христа Спасителя, та Олександр Камінський — автор будівлі Третьяковської галереї. Цим архітекторам було присвячено багато російських видань та виставок, але при цьому не сказано, що вони були поляками.

Книга містить багато раніше ніде не опублікованих фактів із життя та діяльності Вітольда Камінського і його роду. Також внесено деякі дані, які дещо відрізняються від тих, що багаторазово публікувались у пресі. До дослідження долучилися студенти Українського гуманітарного інституту. Зав’язалася співпраця між спілкою поляків Бучі та інститутом.

«Білих плям у біографії Вітольда Камінського було багато. Як виявилося, навіть його особисті документи не збереглися. Уявіть собі: точної дати народження немає (навіть на пам’ятнику, що на старому кладовищі в Бучі, — тільки рік народження 1859 і рік смерті — 1931). Місця народження немає. Із чернетки листа онучки Вітольда Камінського Івонни до Юрія Юрженка вперше довідались, що він чомусь, шуткуючи, називав себе "я — полтавська галушка"», — пояснює співавторка книжки Лариса Георгінова.

«Вже у 2021 році, саме під час роботи над книгою, для підтвердження інформації, чи доводилися відомі московські архітектори Йосип Степанович та Олександр Степанович Камінські рідними братами батька Камінського, ми зробили запит до обласного Житомирського архіву. Ми отримали 260 сторінок архівної справи дворянського роду Камінських, де містилося свідоцтво про метричний запис, в якому вказана дата народження Вітольда — 18 грудня 1861 року, а також місце його народження: село Сотниківка Пирятинського повіту Полтавської губернії. І відразу стало зрозуміло, чому Вітольд Камінський називав себе "полтавською галушкою", адже сім’я дворянина Болеслава Камінського була приписана в Липовецькому повіті Київської губернії», — розповідає Лариса Георгінова.

Із матеріалів справи В. Камінського з прибуткових податків за 1917–1919 роки, що зберігаються в Державному архіві Київської області, автори отримали інформацію про неприбуткові організації, яким Камінський допомагав благодійними пожертвами. Це були «Pоlsky Komitet Wykonawczy na Rusi», газета «Dzennik Kijowski» та «Mazierz Szkolna». Бучанський гідропат через свої благодійні пожертви надавав пріоритет польським просвітницьким, освітнім, видавничим неприбутковим організаціям. Збереження польської мови та культури для нього було великою цінністю.

Вітольд Камінський залишився в пам’яті українців як людина чуйна і безкорислива. В багатьох публікаціях про лікаря йдеться: «…лікував Камінський практично  безоплатно», «...з бідних грошей не брав зовсім. Бувало, годував їх і відправляв додому за власний рахунок». Справді, ці якості особливо проявилися в тяжкі часи Громадянської війни (1918 – 1920 рр.) та загальної руїни 1919 – 1920 рр, коли лютувала тяжка епідемія висипного тифу. В Україні рівень захворюваності на епідемічний висипний тиф за ці роки зріс до близько 340 на 10 000 мешканців. Смертність була величезною і становила близько 30%. Саме ці роки в історії тодішньої Російської імперії названо інфекційною катастрофою. Вітольд Болеславович лікував усіх, хто звертався до нього. На жаль, хвороба не оминула і його, про що теж стало відомо з архівних документів.

«Коли знайомишся зі змістом газетних статей і небагатьох книг про Вітольда Болеславовича, однозначно відкривається його місія на цій Землі — лікувати водою у комплексі з іншими природніми засобами. Попри недовіру до гідротерапії як самостійного методу лікування та всілякі перепони з боку офіційної медицини, лікар являв приклад стійкості, впевненості та цілеспрямованості», — підсумовують автори книжки. 

До речі, Вітольд Камінський був сучасником, учнем, послідовником Себастьяна Кнейппа, якого знають у всьому світі. Але пішов далі свого вчителя. Він розробив власну методику лікування, поєднавши весь передовий досвід лікарів-практиків. Тому японський професор Кацудзо Ніші взяв методику Камінського за основу свого вчення «Здоров’я Ніші».

• • книжки у Кракові супроводжувалась виставкою матеріалів «Вітольд Камінський» польською мовою. Переклади зробила Анна Самборська, редакційну правку — її мати Барбара Вітольдівна Самборська (внучка лікаря Камінського), яка є авторкою книжки «Поки ще пам´ятаю» («Póki jeszcze pamiętam…»).

Цікаво, що всі Камінські мали музичній талант. Сам Вітольд Камінський чудово грав на піаніно, а його донька Елеонора закінчила Київську консерваторію. Ці здібності  успадкувала і правнучка Камінського — Анна Самборська, яка закінчила Театральну академію імені Александра Зельверовича у Варшаві, є професійним музикантом. Під час презентації пані Анна виконала арію, присвячену пам’яті Бучі.

Окрім музики, Анна має й літературні здібності — вона є авторкою популярного в Польщі роману «Hela», примірник якого представила під час презентації.

Презентація книжки відбулася в рамках резиденції Instytut Literatury Польщі.

Відео заходу можна переглянути тут: