Посестри. Часопис №162 / Травневий аптекар

Із берези в гаї,

Що схилила віти,

Як у травні засвітає,

Зелен-сік засвітить.

 

Смарагдово-чистий,

Зимний, мов зі студні,

Свіжо коренем пропахлий,

Перелитий в бутлі.

 

Удень хай собі проміння

П’є на повні груди,

А ввечері, за вікнами,

Хай з місяцем буде.

 

Як запроменіє,

Більш зазаленіє.

Закопай в саду цей трунок –

Хай він у землі є.

 

Зілля золотаве

Зранку з нього стане.

Мазь цілюща – не на тугу,

Ані не на рани.

 

Не на вічну юність,

Не на ворожіння,

Не на прикрощі чи статки,

Чи тяжке томління.

 

Не здолає смутку,

Не загоїш рани,

Тільки й того, що спізнаєш

Смак гіркий весняний.

 

В нім береза заясніє

Вдень і в ночі срібній.

Що зелений, що травневий,

І що непотрібний.