Посестри. Часопис №162 / Пан

Істота грецько-слов’янська, сатир лісовий розпусний,

Божок весни навісної з польськости сантиментом,

Потішник, поганський апостол, король відчайдушний,

Регочу, пирскаю, тішусь свята кожним моментом.

 

А як не сміятись? Удосвіта лежу собі серед лісу,

Копитом б’ючи об стовбур сосни. Птахи наді мною –

І сонце. Тому сміюся – бог-цап, чарівний гульвіса,

Аж хащі, кущі і трави дрижать, сміх іде луною.

 

Лежу, козел геніальний. А встану – почну літати.

Почну гримотіти, стукну, аж  гомін піде між  листя.

Й затягну наяду з річки на ложе із рути-м’яти –

Юну мірошниківну, мідноволосу Христю.