Посестри. Часопис №16 / «Любий Татку…»

Коли трохи підріс я збирав пляшки, шмаття і брухт.

Ми їли водянку на хлібі, затірку і картоплю,

картоплю, картоплю. Я тебе ненавидів

бо ти був деінде і зовсім не дбав про нас.

Як ненависть уже холонула я дивився на маму

котра якщо не плакала, то плакала навіть більше.

Тоді поверталася ненависть і вижити було легше.

Я думав, ти загинув тому що ти не хотів

двигати великі тягарі проти течії

великих слів і щоб від них звільнитися

дав поцілити собі в серце.

Але може ти не був звичайним нікчемою?

Польща. Не вмію про неї казати.

Я бачив її у сестрички сухих очах

і в плечах мами які був здригнув зненацький

поворот майбутнього. У грудні я покинув усе

друкував самвидав і трохи сидів.

Тепер я покрівельник

будую людям дахи.

Вже добрих декілька років хоч і не надто часто

ходжу до Тебе на цвинтар.

 

Син? (1960-?)

Більше: Голоси