Посестри. Часопис №143 / Порожній футляр

Навіть космонавти помирають 

і їхні душі прибиває до землі ніби тіла п’яниць 

 

Тепер не піднятись у космос 

а лежати всередині футляра від контрабаса  

котрий чорною дірою затягує в себе концертні зали з пустками вільних місць 

 

Музика викорчувана з тіла ночі  

вирвана ніби кістка  

яка виблискує вією біля ока собачої буди 

 

Але сьогодні не почуєш гарчання  

яке б вишукувало на спині найменшу струну 

музику вкрадено 

кроки солдатів збиваються з ритму 

вулики церков сьогодні без бджіл 

цвіркуни мовчать 

співаки застуджені 

тільки десь за склом ілюмінатора пролітає самотній контрабас