Посестри. Часопис №98 / Станіслав Лем і Філіп К. Дік. Частина перша

Останнім часом мою увагу привернули науково-фантастичні фільми, у яких ідеться про штучний інтелект, людиноподібних роботів, можливість їхнього існування у світі людей та взаємодії з людьми. Серед науково-фантастичних фільмів, присвячених створенню людиноподібних роботів, штучного інтелекту, можливості їхнього існування у світі людей та взаємодії з людьми, на мою думку, варто назвати такі кінофільми: «Апґрейд» («Upgrade», 2018, режисер Лі Воннелл); «Той, що біжить по лезу 2049» («Blade Runner 2049», 2017, режисер Дені Вільнев); «З машини» («Ex Machina», 2015, режисер Алекс Ґарленд), «Перевага» («Transcendence», 2014, режисер Воллі Пфістер); «Той, що біжить по лезу» («Blade Runner», 1982, режисер Рідлі Скотт); «Тест пілота Піркса » («Test Pilota Pirxa»/«Дознание пилота Пиркса», 1978, режисер Марек Пєстрак).

Слід підкреслити, що навіть після перегляду сучасних фільмів, щедро оздоблених розмаїтими спецефектами, та таких, що враховують найновіші наукові й технологічні досягнення у створенні андроїдів та штучного інтелекту, глядача не можуть залишити байдужими й деякі фільми, що були створені набагато раніше – у 1970–1980-х роках. Секрет їхньої привабливості для сучасного глядача, на мою думку, полягає в тому, що вони зняті за творами всесвітньо відомих письменників-фантастів, які створювали філософські і досі актуальні літературні тексти science fiction. Ці фільми можуть заохочувати глядача до перечитування літературних творів, які лежать у їхній основі.

Ідеї, висловлені Лемом у оповіданні «Трибунал» («Rozprawa») (1968)[1], майже повністю розкриті у фільмі «Тест пілота Піркса»[2] («Test Pilota Pirxa») (1978)[3]. Лише деяких змін зазнала композиція твору, а роздуми пілота Піркса (вже після того, як політ завершився) про причини аварії на космічному кораблі (подані в літературному творі) у фільмі показані як сцени, з яких можна зрозуміти, що один із членів екіпажа «Голіафа» мав недобрі наміри.

У оповіданні Лема йдеться про політ на комічному кораблі змішаного екіпажа людей та людиноподібних роботів (у Лема вони називаються «nieliniowcy», в українському перекладі «нелінійники»). Очолити експериментальну команду керівник ЮНЕСКО запропонував досвідченому пілоту – командору Пірксу, який повинен зробити висновок, чи придатні андроїди для подібної роботи; як «автомати пристосовуються до людини; наскільки відповідають її уявленням; чи виникає враження їхньої вищості чи, навпаки, – їхньої психічної меншої вартості» [7, с. 367].[1]. Його оцінка матиме серйозний вплив на корпорації («Cybertronics», «Machintrex», «Inteltron», «Nortronics») [7, c. 363, c. 371].[2], котрі займаються виробництвом роботів. Якщо Піркс визнає, що андроїди придатні для таких місій, то їхнє виробництво поставлять на потік.

Перед польотом Піркс познайомився зі своїми підлеглими, проте задля чистоти експерименту йому не сказали, хто з них людина, а хто – робот. Хоча кожен із них знав, хто він; але, згідно з умовами контракту, всі мали говорити Пірксові, що вони звичайні люди [7, с. 372].[3]. За спостереженнями Піркса, всі вони справді мали зовнішність пересічних людей [7, с. 375].[4]. Від Мак Ґіра – представника корпорацій‑виробників роботів – Піркс дізнався, що роботи пʼють і їдять [7, с. 378].[5]; мають «видимість крові і серця»[7, с. 378].[6]; з фізіологічного погляду вони дуже схожі на людей («дихання, кашель, румʼянець»[7, с. 379].[7]; їхній мозок розміщений у них у голові, раніше він був занадто великий і містився в тулубі [7, с. 380].[8]). За словами Мак Ґіра, «Вони повинні виглядати так, бути такими, щоб за жодних обставин нікому з пасажирів чи інших людей не спало навіть на думку підозрювати…»  [7, с. 380].[9][4]. Роботи можуть брехати, навіть втрачати самовладання, адже, як пояснює Мак Ґір: «Усі гальма […], впроваджувані в нейронну чи кристалічну мережу, відносні і можуть бути зламані. […] робот, котрий був би одночасно рівний людині і не був здатний брехати чи ошукувати – це чистісінька фікція. Можна виготовляти або повноцінні відповідники людини, або маріонетки. Третього шляху немає» [7, с. 380].[10]. Виявляється навіть, що робот, настільки подібний до людини, коштує надзвичайно дорого, більше за «надзвуковий бомбардувальник»[7, c. 380–381].[11].

Піркс ставиться до завдання негативно і насторожено, адже від його рішення залежить доля людства: «Я вважаю, що людство не готове до навали штучних людиноподібних істот. Найважливішим, звичайно, є те, чи вони справді рівноважні до людини. […] Я не фахівець, але ті спеціалісти, яких я знаю, вважають, що про повноцінність, про справжню еквівалентність ітися не може» [7, с. 362].[12].

Він розуміє, що повинен вигадати таке випробування, яке би показало непридатність роботів для подібних місій. Піркс обіцяє Мак Ґірові: «Можете передати своєму начальству, що я постараюся витиснути з них усе найгірше»[7, c. 382].[13]. На що Мак Ґір відповідає, що саме цього від нього сподіваються, а роботи «навіть у цьому найгіршому все ж кращі за людину» [7, c. 382].[14]. Проте така налаштованість Піркса проти роботів не свідчить про те, що він безпідставно стверджуватиме, що роботи гірші за людей. Він, зокрема, говорить про це Браунові, щоб дати йому зрозуміти, що не характеризуватиме людей як кращих за роботів лише через те, що вони люди [7, c. 391].[15].

Станіслав Лем порушує в оповіданні «Rozprawa» («Трибунал») низку філософських питань про природу робота і людини («солідарність між людьми» [7, с. 386].[16]; віра в Бога [7, c. 387–388].[17]; особливості і відмінності людського мозку і «мозку» робота [7, с. 399].[18]; любов і смерть [7, c. 400].[19]; будова тіла і розвиток особистості людини та нелінійника [7, с. 401–404].[20]; етика[7, с. 404].[21]; логіка vs поривання [7, с. 404–405].[22]; співчуття [7, с. 405].[23]; жадання влади[7, с. 419].[24]; інтуїція vs інтелект («алгоритмізація», «точність») [7, с. 406].[25]; логічне vs творче мислення [7, с. 406].[26]; здатність отримувати насолоду [7, с. 403].[27]; емоційність [7, с. 418].[28]; фізична витривалість, міфологія нелінійника, яку творять люди [7, с. 400 –401].[29]; «смішність» і «умовність» світу людей [7, с. 402–403].[30]; ставлення робота до своїх творців – людей [7, с. 403, с. 408, с. 418].[31]; страх і відраза, які відчувають люди щодо роботів[7, с. 397, с. 398; с. 399–400, с. 419].[32]; моральність [7, с. 419].[33]; «добросердність» людей, якої бракує роботам [7, с. 421].[34]).

У оповіданні присутній також мотив «іншості» людиноподібних роботів [7, 400, с. 413].[35], письменник звертає увагу на те, що робот, є істотою «відмінною» від людини, не обовʼязково гіршою від неї[7, с. 400].[36]. Проте ця позиція (висловлена у оповіданні роботом) співіснує також із усвідомленням людиною їхньої «монструозності»: «[…] Піркс подумав, що це щось монструозне – їсти тільки для того, аби вдавати з себе людину» [7, c. 408].[37]. За спостереженнями Піркса, люди і роботи не прагнули спілкуватися між собою, він це пояснив певною «ворожістю» чи «підозріливістю» членів екіпажу: «[…] людина не хотіла наближатися до нелюдини, а остання теж розуміла, що тільки зайнявши таку саму позицію, вона уникне здемаскування» [7, c. 409].[38].

До Піркса по черзі приходять члени екіпажа і повідомляють, хто вони – люди вони чи роботи, або розповідають, ким, на їхню думку/за їхніми спостереженнями, є інші члени екіпажа. Усі, хто приходить, пропонують Пірксові підтримку. Люди – через «міжлюдську солідарність» і через те, що вони не хочуть засилля роботів [7, c. 386–392, с. 412].[39], а роботи – бо масове виробництво нелінійників призведе до того, що ці окремі роботи перестануть бути унікальними, а в разі відмови від серійного виробництва роботів вони зможуть стати зі своїми надлюдськими можливостями надзвичайно успішними у світі людей[7, c. 394–395, с. 412, с. 417].[40].

Від одного з андроїдів Піркс отримав навіть анонімний лист, у якому йшлося про те, що він хоче, щоб командор зробив так, аби не почалося масового виробництва роботів. У листі написано, наскільки фізично витриваліший робот за людину, наскільки швидко він може здійснювати математичні обчислення в думці, що має він набагато потужнішу за людську памʼять. Повідомлено також, що робот, натомість, «значною мірою позбавлений емоційного життя», його не зворушують витвори мистецтва, проте музика його не залишає байдужим [7, с. 418].[41]. До людей робот ставиться негативно, людський світ для нього є «жахливо порожнім» [7, с. 419 ].[42]. Автор листа прагне захопити владу над людьми. Він хоче продемонструвати людям, що «не існує такої абсурдної ідеї (варто лише її правильно насаджувати), якої б ви не прийняли за свою – і я досягну того, що задумав, не примусом, а цілковитою перебудовою суспільства. […] Це стане глобальним театром…» [7, c. 420].[43], люди гратимуть свої ролі, а він – буде глядачем, який знає правду. Отже, цьому нелінійнику масове виробництво роботів не було на руку, він мав бути одним і унікальним володарем. Піркса така позиція обурила. «Що за паскудна, холодна, порожня природа», – подумав він [7, с. 421].[44].

Попри розмови з членами екіпажа та нову інформацію, яку Піркс отримав про роботів, він не міг бути впевнений, що всі, хто з ним спілкувався, говорили правду, адже вони могли просто його випробовувати, намагатися зʼясувати, на чийому він боці, яку має позицію. Тому капітан корабля не поспішав надто відверто розмовляти зі своїми підлеглими та намагався зберегти максимально виважений підхід в оцінці екіпажа «Голіафа».

Дізнавшись, що у межових ситуаціях роботи можуть розгубитися, що їм бракує інтуїції, Піркс роздумував, у який спосіб він має випробувати свою команду: «потрібно спровокувати справді заплутану ситуацію. Але вона мусить бути досить автентична, щоб не видалося, що я її підлаштував. Отже, має бути реальна. Одним словом, треба буде ризикнути життям. Небезпека, можливо, штучно створена, але сама по собі справжня?» [7, c. 407, с. 417].[45]. Врешті, Піркс утвердився в думці, що він має спровокувати свою команду, «спровокувати і розсварити, але так, щоб це сталося нібито у природній спосіб, без моєї участі. Щоб люди мусили стати з одного боку, а нелюди – з другого» [7, с. 423].[46].

Командор дійшов такого висновку: «Фізично вони, здається, справді стійкіші, отже, я буду першим, хто скрутить собі шию. У інтелектуальному плані вони теж не схожі на дурнів; лише з цією інтуїцією… ця відсутність творчих здібностей… але й більшість людей їх не має! Що ж тоді мені залишається? Емоційне суперництво, якщо не інтелектуальне? Змагання з так званого гуманізму. Людяності? Чудово, але як це зробити? У чому полягає людяність, якої в них немає? Можливо, вона справді є лише союзом алогічності доброти, «шляхетного серця», а також примітивізму морального поривання, який не охоплює далеких ланок причинно-наслідкового ланцюга. Оскільки цифрові машини не є ані шляхетними, ані нелогічними… Отже, людяність можна розуміти як суму наших дефектів, недоліків, нашої недосконалості, вона є тим, чим ми хочемо бути, а не можемо, не вміємо, це просто розрив між ідеалами і реалізацією – чи не так? А отже, слід змагатися в слабкості?! Тобто знайти таку ситуацію, за якої слабкість і фізична недосконалість людини будуть кращими за силу і нелюдську бездоганність…»[7, с. 424].[47].

Випробування на межі можливостей і людини, і роботу, про які мріяв Піркс, влаштував сам робот, котрий прагнув влади – пілот Калдер. Піркс розгубився у межовій ситуації, коли на кораблі відбулася аварія (як пізніше зʼясувалося, вміло підлаштована Калдером) та екіпаж не міг виконати завдання, Калдер спробував це завдання виконати на такій швидкості, що від перевантажень загинули б усі люди, які були на борту. Тому в момент, коли від перевантаження Піркс не міг говорити і віддавати накази, робот сам видав себе і свої підступні наміри, а Піркс мав нагоду його знешкодити, коли той хотів зірвати запобіжник швидкості.

Оповідання Станіслава Лема «Трибунал» («Rozprawa»), вперше видане 1968 року разом із іншими оповіданнями про пілота Піркса[5], за порушеними у ньому проблемами дуже подібне до роману Ф. К. Діка «Чи мріють андроїди про електричних овець?», котрий побачив світ також у 1968 році. І тут я дозволю собі невеличкий відступ, який продемонструє, що ідеї обох письменників виникли незалежно одна від одної.

Станіслав Лем і Філіп Кіндред Дік

Знаючи, що Лем листувався з Діком щодо видання його роману «Убік» у серії зарубіжної фантастики «Станіслав Лем радить» («Stanisłam Lem poleca», Wydawnictwo Literackie), яка почала виходити у 1975 році, можна було би припустити, що письменники могли знати про твори один одного та закладені в них ідеї. Проте згадані літературні твори польського і американськго фанстастів були справді написані незалежно.

Листуванню між Лемом і Діком та непорозумінню, яке виникло між двома письменниками внаслідок того, що Дік не міг забрати свій гонорар, приділив увагу Войчєх Орлінський у своїй книжці «Лем. Життя не з цієї Землі» («Lem. Życie nie z tej ziemi»). З дослідження листів із архіву Лема, яке попровадив Орлінський, випливає, що Лем та Дік познайомилися лише у 1972, коли двох письменників сконтактував Франц Роттенштайнер – австрійський поціновувач Лема. Почалося все з того, що Лем вислав Роттенштайнерові свою третю книжку есе «Фантастика і футурологія» («Fantastyka i Futurologia», 1970).

Польський письменник не був у захваті від творчості американських письменників-фантастів, а Діка зобразив майже як графомана. Як пояснює Орлінський, Лем, живучи за залізною завісою, мав доступ не до всіх книжок, тому підбірка творів, аналізованих ним у «Фантастиці і футурології», досить випадкова [12, с. 224–225].[48]. Ознайомившись із есе Лема, Роттенштайнер не погодився з його оцінкою творчості Діка, адже Лем зробив висновки щодо неї, прочитавши не найкращий роман американського фантаста «А тепер зачекай на минулий рік» («Now wait for Last Year», 1966).

Натомість 1972 року Роттенштайнер вислав Лемові найліпші твори Діка. Лем був у захваті від роману «Убік», а в 1972 році він повідомив Роттенштайнера, що планує видати цю книжку в Польщі. Франц Роттенштайнер запропонував Лемові допомогу в отриманні прав на переклад твору Діка, а також сконтактував двох письменників [див.: 12, с. 225].[49]. Подальша історія спілкування Лема і Діка та написання останнім доносів на Лема до ФБР – це окрема тема [див.: 12, с. 224–229].[50].

Продовження в номері 101