Посестри. Часопис №163 / Шуберт
Хоче мені боліти але я іще можу триматись
Із горла мого зі шлунка хоче собі наїдатись
Хоче наїстися хоче напитися з мого тіла
Сліпе й глухе чорний гриб пліснява біла
Хоче печінку мою і слину хоче з’їдати
Хоче бути в мені та не мною собою зостатись
Хоче забрати пальці мої мої очі
Скільки ночей скільки років уже мене точить
Хоче пальці мої у чорній труні ув’язнити
Хоче в легенях у горлі скрипіти хрипіти
Хоче жить в моїм тілі у домі де я проживаю
Не плачу я друзі мої хоча й помираю
Хоче мене розділити на рот і нерви і шкуру
Хоче бить кулаком об поламану клавіатуру
Хоче бить кулаком об мої піаніно
Уже тріскають кришаться білі стіни
Хоче вальс на останній струні моїй відіграти
Звідси йдіть дім цей буде в руїні лежати
Звідси йдіть бо розірвана вже струна
Падає тиньк лице кришиться як стіна
Хай же болить нехай їсть хай наїсться уже
Вірш я пишу так як Лазар з труни встає
Як у Лазаря з віком труни йде війна
Хоче мене зіпсувать та не зіпсуюся я
Сліпе глухе нагодую з плісені твоєї
Мій рот мої пісні мої легені