Посестри. Часопис №14 / Дзвіниця

Пам’ятаєш, як ми сиділи поночі на дзвіниці обабіч костелу? 

Під нами простягався цвинтар 

Ми ж були аж надто живими 

Безоглядні у своїх принадних підліткових тілах 

Із пляшкою горілки в сумці 

З округлим льодяником у роті 

 

Я стала на верхівці дзвіниці 

У надто короткій спідничці 

І сміючись безоглядно 

Як лише може молодість 

Потягнула за шнур, щоби звук сягнув усіх закутків міста 

 

І він сягнув усіх закутків міста.