Посестри. Часопис №135 / На зразок Псалму CXX. К Тебі возведох очі мої

Бог стереже своїх ягнят, невпинно линуть літа й зими,

Тобі гукають «Свят, свят, свят!» Твої безгрішні херувими,

І шестикрилий серафим – кохання бездоганний пломінь,

На горе ворогам лихим вогняна твердь, що плоть від плоті.

 

Тож хоч усюди Божий Дух, наповнені сльозами очі

Підношу ввись, дивлюсь навкруг – і серце плакати знов хоче;

Страстям натхненним все одно, вони не відають відплати,

Так і пахолкам не дано своїх господарів здолати.

 

Я не марудний козачок, не вийду із Твоєї волі,

Фортуні кинувши гачок, сумирно жду своєї долі:

Що Ти десницю подаси і визволиш від злої кривди.

Господь, помилуй і спаси – і згине смерті лютий привид.

 

Твоєї, Отче, доброти ніхто й ніщо не пересилить,

Гріхів патьоки нам прости, розправ над нами свої крила,

На нас Ти зглянься й пожалій, і знову пожалій і зглянься,

Ми не піднімемось з колін, не зрушивши амбіцій клятву.

 

Коли вже серце не болить, воно, сердега, помирає,

Безодня крає кожну мить, і скін штовхає нас до краю.

То наша впертість бурхотить, і стіну кришимо ми лобом.

Гей-гей, Ти нас давно простив. Лишилось плентатись до гробу.