Посестри. Часопис №134 / Ранні роки Антонія Мальчевського в Україні
Народженню Антонія Мальчевського передував скандал. Батько Мальчевського Ян отримав командування 17-м пішим полком коронної армії, до якого в 1790 році перейшов полковник Філіп Гауман. Ян не зміг встояти перед чарами вродливої заміжньої жінки: дружина Гаумана, Констанція, втекла з Мальчевським, попередньо пограбувавши чоловіка. Потім вона надіслала Гауману листа з вимогою розлучення. У 1792 році Констанція отримала свідоцтво про розлучення і вийшла заміж за Мальчевського. Початок шлюбу батьків Мальчевського дослідники згадують ніби мимохідь, у гротескних виразах. Водночас Ян Мальчевський постає в їхніх оповіданнях як відважний чоловік, хоч і нерозсудливий, про що свідчить яскраво виражена схильність до марнотратства родинних статків та участь у менш похвальних справах, але не позбавлений чарівності. У 1793 році народився Антоній. Родина намагалася врятувати свій маєток, якому загрожувало банкрутство. Після народження хлопця пані Мальчевська переїхала до Княгинина, потім до Варшави. Брат Антонія, Костянтин, народився у Варшаві 28 грудня 1797 року. Мати їхня ж померла через три роки.
Батьки Мальчевського мають недобру репутацію в біографів. Юзеф Уєйський, пишучи про передчасну смерть Констанції Мальчевської, стверджує, що жінка померла «на щастя, коли Антонієві було лише 7 років». У результаті майбутній поет опинився під опікою Юліанни Скібіцької…
Були спроби шукати витоки творчості Мальчевського в його дитинстві. Тут дуже важливим виявився простір його юності – Україна, яку вже сучасники Мальчевського підносили до статусу міфу. У підручниках і дослідженнях романтичної літератури Мальчевський постає як один із трьох великих представників «української школи» в польській поезії – поряд із Северином Гощинським та Юзефом Богданом Залеським.
Починаючи з 1830-х років про поета говорили як про «співця України». Це має велике значення, особливо коли йдеться про легенду Мальчевського, увічнену в романтичних текстах. Підкреслюється, що хоча всі поети вводили у свої твори природу, історію та народну поезію, вони створили три різні візії південно-східного прикордоння Речі Посполитої, як бачили Україну тогочасні історики. Україна в «Канівському замку» Северина Ґощинського – гайдамацька, бунтівна, затаврована дикістю та злочинністю. Україна Залеського – це спокійний край, сповнений мрій і спогадів. У його поезії відчувається «наївна грація стихійного піднесення, захоплення, і силою цього почуття, яке панує в ній, вона стає невимушеною, простою, природною піснею, польотом, рухом» (H. Krukowska, Ukrainizm Bohdan Zaleski...)
У свою чергу, «Марія» Мальчевського відобразила образ шляхетського прикордоння, де жива ще пам'ять про лицарську Польщу, де історія та міф промовляють через просторово-символічний вимір природи. Мальчевський створив образ меланхолійної, лицарської України, а степ перетворив на простір метафізичних візій. Голос природи, стихія історії та внутрішнє «я» зливаються тут воєдино. Степ виявляється місцем, де розкривається справжній, глибокий і таємничий вимір людського існування.
Процес міфологізації України розпочався ще наприкінці XVI та на початку XVII століть, але свого апогею досягнув у XIX столітті. Існує кілька причин, чому Україна досягла рангу поетичного міфу. По-перше, тут утвердився лицарський дух. По-друге – люди були зачаровані дикою природою, народними звичаями та легендами. По-третє, українську землю сприймали як землю, над якою витав дух спільного польсько-козацького минулого.
Романтична література породила міф про Україну, таємничу й дику, але водночас привабливу своєю безмежністю. Українські мотиви мали велике значення для формування національної та культурної свідомості, а також опосередковували появу нового поняття «нації». Адже націю сприймали в дусі роздумів Йоганна Готфріда Гердера – як цивілізацію, створену людьми в конкретному географічному середовищі впродовж історії. Це пов'язувалося зі сферою культури, особливо з її духовним аспектом. Міфологізація України стосувалася як шляхетської, так і козацької історії, людей і природи. Південно-східне пограниччя постало в літературі як таємничий, дикий, але водночас меланхолійний край, де досі резонує пам'ять про минуле, викликана, серед іншого, через використання топосу могили та кургану.
Мальчевський був поетом, який вмістив основні складові українського міфу в одне речення: «A step – koń – kozak – ciemność – jedna dzika dusza»
Мальчевського часто представляли як людину пограниччя, представника народу «звідти», охоронця національної історії, захисника здобутків своїх предків. Він творив як митець, який, відповідно до ролі, відведеної поетові романтиками, зберігає у своїй творчості те, що є конститутивним для пам'яті нації. Справді, у своїй творчості лірик зобразив Україну – землю, що пам'ятає криваві битви за свободу вітчизни, де ще існує пам'ять про лицарський дух, а двір – як притулок польської традиції. Сьогодні, однак, тяжко сказати, чи претендував Мальчевський на роль поета-пророка, який формує національну свідомість поляків.
Варто зазначити, що в авторській біографії Марії співіснують дві України. Перша – омріяний край щасливого дитинства і буйної юності, а також освіти, в якій важливе місце посідала пам'ять про історію та патріотичні ідеали. Друга, натомість, – це Україна, якою поет побачив її після повернення з мандрів. На сприйняття Мальчевським цього регіону, безсумнівно, вплинули його враження від європейських подорожей. Безумовно, на Мальчевського подвійно вплинула меланхолія степу після повернення, яка, на його відчуття, була пов'язана з деструктивними відчуттями – смутком, стражданням і самотністю.
У розповідях і літературних творах епохи романтизму та пізніших епох поета зображували з кобзою, який співає українські думи. Мальчевський вніс у твір місцевий колорит, змалювавши образ безмежних степових просторів із характерною для них флорою і фауною. Він використовував лексику, що побутувала на пограниччі. Однак, як показали дослідники, які займаються мовно-стилістичним шаром «Марії», у поемі знаходимо відносно небагато регіоналізмів. Як зазначає Уршуля Сокульська у статті «Лексичні особливості «Марії» Антонія Мальчевського:
«Текст поетичного роману пов'язаний мовно і тематично з пограниччям. Пам'ятаймо: поет малює нам картину України XVII століття. Отже, в лексичному шарі (і не тільки) можна помітити насамперед архаїку та регіональну стилізацію. Тут чітко простежуються архаїзми, які вже не вживалися у 19 столітті, рідкісні слова, слова, зафіксовані лише у письменників-романтиків. Нарешті, є форми, які вже не належали до загальної мови того часу, а у випадку письменників пограниччя були насамперед стилістично зумовлені».
Однак у «Марії» ми маємо справу не стільки з реальною Україною, територією з визначеною топографією, скільки з уявним простором. Виникає питання, якою мірою Мальчевський пізнав Україну? Він бував на Волині під час військової служби і повертався сюди зі своїх подорожей Європою. Він був добре знайомий із землями Поділля та Волині, які в літературі зараховували до території польської України. У розповідях сучасних біографів Мальчевський постає як людина з еліти, вихована в західному, подільському регіоні України, але з міцними зв'язками з Варшавою, мандрівник-громадянин світу. Незважаючи на це, в польській культурі увічнився міф про поета з України, який був пов'язаний зі сприйняттям життя Мальчевського крізь призму «Марії».
Міф про сонячні кременецькі роки (1805 –1811) використовували часто, головним чином через інтригуючий дисонанс, таємничість метаморфози поета. Безтурботний час, проведений у Волинській гімназії, ігри, розваги – все це контрастує з життям Мальчевського після повернення з європейських подорожей. Перетворення чудового Антошка на «лютеранського пастора» – відкрите місце в біографії, особливо схильне до міфологізації.
…Отож, після смерті матері Мальчевський перейшов під опіку доброї подруги батьків, Юліанни Скібіцької, яка сама виховувала свого сина Францішека. Пані Скібіцька була освіченою жінкою, і в її домі гостювали представники тогочасної еліти. У 1803 році пані Скібіцька разом із сином та учнем переїхала з Дубна до Кременця. Хлопці не відвідували повітової школи, а навчалися приватно. Їхньою освітою опікувався Тадеуш Чацький, а також залучалися інші чудові вчителі, серед яких, за переказами, був Гуґо Коллонтай.
У 1805 році Мальчевський розпочав навчання у новоствореній Волинській гімназії – його прийняли до четвертого класу. Перебування в Кременеці було, безсумнівно, найбезтурботнішими роками в житті поета. Мальчевський тішився чималою симпатією однокласників, а також професорів і репетиторів. Особливо прихильно ставився до майбутнього автора «Марії» сам Тадеуш Чацький. Мальчевський, безсумнівно, заслуговував на цю прихильність – розумний, допитливий до світу, надзвичайно талановитий, особливо в математиці, він вирізнявся з-поміж інших студентів. Тадеуш Чацький бачив у Мальчевському не лише гострий розум і пристрасть до знань та досвіду. Він також мав до нього особливу довіру, про що свідчить, наприклад, лист, яким поета було номіновано членом студентського суду.
У свідоцтві за період навчання у Волинській гімназії читаємо: «(...) у 1806 році здобув медаль із четвертого класу. Кожного року отримував особливу похвалу. Жодна тінь догани не торкалася його. Він був прикладом гарної поведінки, перевершував інших учнів у навчанні і був учнем, для якого одностайна думка шкільного начальства, професорів, метрів і самих учнів мала пріоритетне значення».
Архітектор успіху Волинської гімназії, а з 1818 року – Кременецького ліцею, він дуже дбав про підбір відповідних учителів. Спілкування з видатними умами сприяло пробудженню академічних пристрастей Мальчевського. Не дивно, що пізніше ми зустрічаємо його в Європі, де він відвідує лекції з хімії та вивчає таємниці месмеризму. Для розвитку особистості поета важливим було прищеплення гуманістичних і патріотичних ідеалів. У Кременецькій школі виховували освічених патріотів, людей із широким кругозором, які мали стати гордістю відродженої країни.
1811 року, натомість, для Антонія Мальчевського почався наступний період, позначений успіхами та поразками, а юність поета, кажучи простіше, залишилася в Кременці. На поклик історії юнак подався до Варшавського королівства з надією прославитися в боях на боці армії Наполеона Бонапарта проти росії…
Есей збудований на матеріалі книжок:
Marta Białorzeska, «Antoni Malczewski»
Михайло Мочульський, «В століття "Марії" Мальчевського»
Ewa Danowska, «Tadeusz Czacki (1965–1813). Na pograniczu epok i ziem»
Antoni Malczewski, «Maria» (pod red. Ryszarda Przybylskiego)
