Посестри. Часопис №131 / Пам'ятник Мазоху біля Львівського університету. Частина перша

Радянський Союз, як відомо, мав усе, крім сексу. Замість сексу були поширені сексуальні збочення, серед яких, як стверджує «Радянський енциклопедичний словник», найбільш відомі садизм і мазохізм. Утім, письменники Донасьєн Альфонс Франсуа де Сад і Леопольд фон Захер-Мазох авторам того ж словника були невідомі. І потрібно зазначити, що рецидивіст-насильник і психічно хворий маркіз де Сад зі своїм набором засобів дії на фізіологію і психіку людини, які вражають уяву, справді міг зацікавити тільки суто вузьких фахівців, яких готували в профільних навчальних закладах, але згадувати їх всує не прийнято. А ось те, що інформація про дуже популярного в Європі і в росії у другій половині ХІХ століття белетриста Захер-Мазоха звелася до трішки кумедного статевого відхилення, удостоєного одного абзацу в «Психіатричному енциклопедичному словнику», навряд чи можна вважати справедливим.

Дуже плідний автор безлічі різноманітних за тематикою творів до двадцятип’ятиріччя своєї творчої діяльності був нагороджений вітальним листом із автографами всієї еліти тодішньої літературної Європи, яка вважала його продовжувачем лінії в літературі, що йде від Івана Тургенєва, і називала «малоросійським Тургенєвим». Франція нагородила письменника Орденом Почесного легіону саме за літературні праці. Ще за його життя, в 1894 році, в «Енциклопедії Брокгауза і Єфрона» цілком об'єктивно зазначали: «Живо написані і сповнені етнографічного інтересу оповідання і повісті з галицького життя». У статті акцентували на тому, що «автор добре вміє читати в душі галицького селянина і ставиться до русинів із великим співчуттям. Не меншою теплотою пройняті численні його оповідання з єврейського життя».

Проте вже через 15 років у роботах земляка нашого автора Зигмунда Фройда, що з дитинства тягнувся до красного письменства і до того ж прослухав згодом у Віденському університеті значну кількість гуманітарних курсів, дивним чином не знайшлося місця особі і творчості Захер-Мазоха, хоча про мазохізм основоположник психоаналізуговорив багато та охоче. Особливо в таких роботах, як «П'ять лекцій: Методика і техніка психоаналізу» (1909 року), «Дитину б'ють»: до питання про походження сексуальних збочень» (1919 року) і «Економічна проблема мазохізму» (1924 року). До цього часу психофізіологічний феномен у свідомості дослідника вже втратив первинні історико-літературні корені і перетворився на ім'я загальне, цілком безлике. І назвали, отже, кішку кішкою.

Але ж іще в 1886 році, у тому самому, коли Захер-Мазоху, приват-доцентові Ґрацького університету і загальновідомому літератору, вручали орден Почесного легіону, в друкарні того ж університету готувався до друку об'ємистий, на 640 сторінок, рукопис латинською мовою –  професора цього університету Рихарда Фридоліна Йозефа барона Крафт фон Фестенберг ауф Фронберга, більш відомого як фон Ебінґ. В рукописі з назвою «Psychopathia Sexualis» (Статева психопатія) відомий психіатр, гіпнотизер і засновник сексопатології ретельно проаналізував усі можливі статеві девіації, від найбезневинніших до цілком зловісних і переслідуваних за законами того часу: інцест, некрофілія, зоофілія, ексгібіціонізм тощо. Хворобливими збоченнями, що вимагають лікування, доктор вважав педерастію і лесбійство, з чим у наш час багато хто не погодиться. І неодноразово, в чотирьох главах свого опусу, Крафт-Ебінґ звертається до явища, яке він особисто назвав «мазохізмом». Ось хто перший сказав «няв».

Професор не міг не визнати, що явище, котре він описує як психіатричний феномен, траплялося в текстах досить багатьох літераторів. За тему бралися випробувані класики Жан-Жак Руссо, Шарль Бодлер, Еміль Золя, а також менш відомі Йоганнес Ведді, якийсь І. П. Якобсон, англійський драматург Томас Отуей. Допитливий сексопатолог добрів навіть до давньоіндійського тексту «Панчатантра» – і там також виявив те, що шукав. Так що синдром цілком міг бути названий «панчатантризмом». І це ще станом на 1886 рік. А скільки прихованих і явних мазохістів у світовій літературі було після Захер-Мазоха! Як чесний дослідник, Крафт-Ебінґ не міг не згадати, що його попередники, Шренк Нотцинг і Ейленбург, уже придумали явищу назву, цілком нейтральну, засновану, як водиться між пристойними ученими, на старогрецькій основі, щоб нікому не було образливо – «алголагнія». Та ба. По-перше, «вченість хочуть показати». А по-друге, дуже вже хочеться підкласти свиню колишньому університетському колезі, який демонстративно збирає вищі нагороди від президента одвічно ворожої держави. І професор наважився.

«Я заздалегідь не згоден із докором, який мені можуть зробити деякі шанувальники письменника і критики моєї книжки, що я зв'язав ім'я шанованого письменника зі збоченням в сфері статевого життя», – пише він одразу ж, вважаючи, що найкращий захист – напад. Ітут же переходить на особистості: «Останніми роками мені були представлені докази, що Захер-Мазох не лише описав мазохізм, але й сам страждав цією аномалією». Що це за докази? Такий собі пацієнт Ц. нібито перебував із письменником у листуванні, де останній і зізнався в похмурому гріху. Та й що тут такого? –  риторично запитує професор. – «Як людина, Захер Мазох, звичайно, нічого не втратить в очах усіх інтелігентних людей від того, що він був схильним до такої статевої аномалії». А ось як автор, стверджує знавець людської психіки, він був би набагато вищий, коли б не ця слабкість: «як досить обдарований письменник, напевно, створив би ще багато видатного, якби був у статевому плані нормальною людиною». Хороший літературний критик міг би вийти з цього гіпнотизера! Закопав, можна сказати, талант у землю. Йому б підучитися трішки – і був би одним із перших критиків, які опанували навичку писати рецензію, не читаючи книжки. «У своїх романах і новелах дуже часто зображував це збочення, тоді ще науково не досліджене», – пише професор. Але згадує, в усіх чотирьох главах, тільки одну книжку – «Венера в хутрі». І ще цитату з приватного листа. 

Констатуємо тут відвертий суб'єктивізм. У понад 80 романах і повістях представника позитивізму Захер-Мазоха можна знайти найрізноманітніші теми і мотиви з сучасного йому життя. Як професійний історик – письменник  не оминав і різних сюжетів із минулого. Іноді, як зазначає автор «Енциклопедії Брокгауза і Єфрона», текстам австрійця «не чужі фривольності й пікантні картинки». Усього лиш. На цій хиткій основі до категорії сексуальних збоченців, гідних своїм ім'ям прикрасити чергову девіацію, потрапляє більшість авторів, від Боккаччо до Пушкіна й Рабле. Приблизно таким чином потрапив до історії професор медицини і принциповий супротивник смертної кари Жозеф Гійотен – його ім'ям назвали механічну сокиру, якою рубали голови аж до 70-х років минулого століття.  Зазначимо, що не уникла згубної скандальної моди й батьківщина письменника – місто Львів. Саме тут, у самому туристичному центрі, на вулиці Сербській 2008 року відкрили «Мазох-кафе». Така ж пастка для мандрівників, як і ресторан «Криївка» на сусідній вулиці. У «Криївці» раз на день проводять демонстративне полювання на москалів, що ризикнули замовити кацапські пельмені, з подальшим їх показовим розстрілом. А перед «Мазох-кафе» стоїть бронзовий письменник у натуральну величину, єдиний у світі, до речі, і кожен може запхати руку йому до кишені і намацати там те, що й повинне бути на цьому місці у чоловіка.

<...>