Посестри. Часопис №13 / Туман

ТУМАН

 

Яскрава блакить і жорстка заорана брунатність

Листопадова. В обійсті, яке проминули, копу силосу

Прикрито плівкою. Обриси гір на півдні 

Ніби лише зараз утворюються з матової речовини,

На зубцях насиченої яскравістю.

Видивляючись лебедів, які тут зимують,

Ці величезні сніжно-білі півонії, що пливуть за течією,

Ми їхали вздовж ріки. Церква в Межибродах

Ще світила вапняковою білістю

Крізь чорношкіре пруття гілок. І раптом

Проковтнуло нас молочне, загусле ніщо,

І тільки зіниці протитуманних фар

Над самим асфальтом. Розповідати собі себе.

Наче білість, брунатність, блакить і чорняву,

Смакуючи солодкість і терпкість звуків,

Приймаючи біль і кохання, і помирання.

Не-собі розповідати не-себе.

Або: снитися собі. Насненним бути.

З не-собою в собі.

Дивись також: Кругле око погоди та інші вірші