Посестри. Часопис №125 / Вони. Драма на дві і пів дії, 1921. Фрагмент

ДІЯ  ПЕРША

Та ж кімната і та ж розстановка меблів, що й на початку пів-дії. Сонце зазирає у вікно з лівого боку. Післязавтра о третій годині дня. Спіка сидить на софі і вчить роль. Вона одягнена в кремовий халатик із жовтими стрічками.

СПІКА читає

«Бронзовим вигином своїх змієподібних мускулів ти підкорюєш мою душу у вигляді диска невідомої матерії. Ти – центр Небуття Всесвіту, в який вкручується жага буття, безособова і безплідна, щоб створити щось, що не є тим, чим воно має бути. Саме цим ти є! Кохаю тебе!»

Під час останніх слів зліва заходить одягнений у піджак Баландашек.

БАЛАНДАШЕК

Отже, ти справді мене кохаєш, Спікусю?

СПІКА

Я так довго чекала, коли ти прокинешся. Невже так втомило тебе справжнє кохання? Чи радше втомило тебе вдавання цього кохання, передчасно засохлий хребте колишнього сповненого надій юнака?

БАЛАНДАШЕК

Ти говориш у стилі п’єс, написаних без таланту, згідно з так званою Теорією Чистої Нісенітниці. Простіше кажучи: як почуваєшся, Спікулінко?

Обіймає її, стоячи у неї за спиною.

СПІКА

Будь завжди таким. Нічого не аналізуй, не думай, і я завжди буду любити тебе, навіть після смерті.

БАЛАНДАШЕК

Не думай, а отже, будь дикою, автоматичною твариною. Не думати і не існувати, що для людини означає майже те саме. Невже ці прокляті ВОНИ не розуміють цього? Чому їх так багато?  Чому вони червоні і чорні, чому вони золоті і попелясто-русяві? В той момент, коли я не можу кохати одну, я хочу мільйон дівчат усіх можливих кольорів і фасонів. Нескінченність буття актуалізована кожним виродком-художником на одному з тих клятих полотен чи паперів. (показує на картини) Як я заздрю художникам! Я, безперечно, еротоман і не більше. Але Я заздрю їм, їхній здатності насичуватися випадковістю яскравої блондинки чи рудої дівчини в трамваї – чи на розі якоїсь невідомої вулиці, без жодних вимог, без прагнення матеріального, без бажання вічного спокою в глибині одного почуття, без бажання померти. О, як я їм заздрю, Спікусю!

СПІКА

Не будь жорстоким. Бо ж ніщо не може замінити тобі табуна грайливих розмаїтих самочок? З тобою треба бути жорстоким, як володар Аїда був із Тіндалом, похованим під сніговою лавиною, бути глухим до твоїх благань про пощаду, як є глухими Парки, що перерізають нитку Аріадни, котрою Тезей обплутав фарнезійського бика!

БАЛАНДАШЕК

Досить! Це невігластво сучасних акторок гнітить мене і ганьбить до глибини душі. Скільки разів я вчив вас, я – творець нової теорії східних міфів? Ти нічого не пам’ятаєш, нічого не розумієш. Ти просто лінива і неосвічена. Нічого більше тобі не скажу, не буду готувати тебе до жодної ролі. Débrouillez vous vous-même autant que vous pouvez[1].  Досить цієї ганьби. Пізніше скажуть, що це я навчав Спіку Тремендоса. Ось що означає насильницьке втовкмачування інформації в жіночі мізки, які століттями відвикали від розумової праці. Чистий нонсенс у житті, а не в мистецтві. З цим просто неможливо миритися. Це наслідки сучасних соціальних трансформацій. Тип справжніх чоловіків також повинен загинути в цій круговерті. Нехай геніальні самці колись стануть простими, автоматичними, розумовими кастратами. Я зовсім вас не звинувачую. Ми самі пожинаємо плоди нашої високої соціалізації.

СПІКА

Згадаймо, як вивчали Вольтера лакеї якогось напіваристократа часів відповідного короля Франції. Чи був би ти зараз тим, ким ти є, як Баландашек, як людина з твоїм походженням? Перемелював би ти полову в якомусь придорожньому млині, а великі пани топтали б твоє неамбітне обличчя своїми червоними каблуками! Ти, випадковий вигнанцю на хвилі загальної банальності.

БАЛАНДАШЕК

Мені подобається, як жінки, живучи з інтелігентами відповідної якості, знають, як експлуатувати своїх жертв. Ви живитеся за рахунок наших мізків, а потім справляєте враження або на нас самих, або, що ще гірше, на своїх шанувальників, та на наших сурогатів. Яке огидне свинство – так звана душа жінки! Брехня, брехня і ще раз брехня – від найбільшої до найдрібнішої речі. Одна велика фальш, така велика, що навіть найбільші письменники світу не можуть дати собі з цим ради. Проблема жінки – яке плюгаве паскудство! Плювати на митця, який хоч на мить здатен торкнутися цієї найжалюгіднішої з усіх проблем.

СПІКА з жалем

І щоб такий поціновувач прекрасного, як ти, говорив такі бздури! Як тобі не соромно!

БАЛАНДАШЕК із відчаєм

Вічна плутанина між двома поняттями краси: життєвою та формальною. Як би банально це не виглядало, повторюю, що я абсолютно не сприймаю жінок.

СПІКА

Досить, Каліксте. Хіба ти не знаєш, що сьогодні ввечері ти все одно будеш думати про все це зовсім по-іншому? І навіть, не чекаючи вечора, ти вже о п’ятій годині дня змінив би свою думку, хоча б теоретично, якби я мала відвагу відмовити тобі в тому жіночому свинстві, яке для вас конденсується в одному-єдиному.

БАЛАНДАШЕК

Спікусю, все-таки я тебе кохаю. Хіба я сьогодні не намагався тобі це довести? Хіба я не був гарним коханцем?

СПІКА схоплюється з канапи

Ні, з тобою треба поводитися, як із першим ліпшим: гнобити його і давати йому рівно стільки себе, щоб він, відчувши несамовиту насолоду від задоволення безнадійного і тужливого бажання, схожого на перебування у в’язниці, завивав потім довгими днями і ночами у розпачі за втраченими скарбами і в безсилій пристрасті переживав те свинство, і щоб, в думках про ту гидоту, безчестив свої великі чоловічі амбіції. Це те, що тобі потрібно, і це ти матимеш, якщо будеш кохати мене по-справжньому. Зараз тобі досить, але через тиждень ти заспіваєш по-іншому, ти, безсилий крабе, ти, нахабний обіцяльнику неймовірних мук і насолод!

БАЛАНДАШЕК стурбовано

А, отже, найвищою любов’ю ти називаєш приниження чоловіка перед принадами плоті? Але, кохана моя: ти знаєш, що я не потребую ніяких демонічних штучок, щоб бути для тебе цілком приємним товариством. Ти сама мусиш визнати, що минули ті часи, коли все це мало цінність. Ти відносишся до швидкоплинного типу, і можливо, саме тому я так глибоко прив’язаний до тебе.

СПІКА

Ти вже починаєш відступати. Це добре говорить про тебе, як про тварину для вівісекційного дослідження. Присягаюся тобі, що сьогодні ти дізнаєшся про глибини своїх глибин і про те, чим є відсутність почуттів у тобі. Ти ще не знав демонічних жінок. А що таке демонізм, ти дізнаєшся ще до того, як Сонце зайде у своєму зодіаку в останній градус азимута бічних надлишкових тисків спектрального аналізу в його річному перигелії.

БАЛАНДАШЕК

То ти таки займалася астрономією? Ох, як все переплуталося в голові у цієї бідолашної самочки, нещасного знаряддя сліпих природніх фантазій! (з ніжністю) О, як мені тебе шкода, Спікусю!

СПІКА відсторонюється від нього

Зачекай до вечора, або, краще, до третього дня після моєї смерті. Я, зрештою, гратиму в комедії «дель-арте» з Бамбліоні та іншими ще живими демонами. Мені не важко буде спровокувати їх на якесь маленьке вбивство...

ФІЦІЯ забігає у двері праворуч.

Пане Каліксте! ВОНИ за дверима. Той, що в червоних штанях, найсуворіший і вимагає, щоб йому дозволили зайти, навіть через трупи. Можуть зайти?

БАЛАНДАШЕК

Нехай заходять, Фіцю, нехай заходять. Дай мені хоч раз розібратися з цією зграєю бовдурів. (Фіція вибігає, до Спіки) Ну, тепер кінець. Тепер ми в гармонії. Ми виглядаємо разом, як одна порфірова брила, як один фляк якогось жахливого організму. Це єдине, що я вимагаю. Обіцяєш мені? Відверто кажучи, я не вважаю цю зустріч  важливою. Це зграя негідників, які користуються запитом на справжній таємний уряд. У будь-якому випадку: так. Правда ж?

СПІКА

Ще подивимося. Залежно від спільних шансів на перемогу чи поразку. Йдеться про сам факт перемоги в битві, а не його наслідки.

Тефуан заходить у двері праворуч.

ТЕФУАН

Саме так. Насамперед ідеться про факт виграної битви, а про подальші наслідки подбає мій великий друг, полковник Мельхіор Аблопуто. І що, пане Баландашеку?

БАЛАНДАШЕК, упираючи руки в боки

А що, пане Сєраскєре Банґа? А що?

ТЕФУАН

Той факт, що ваша галерея буде, аж до імпресіоністів включно, реорганізована, сегрегована і приречена на знищення. А поки що, це все. Потім ми будемо сегрегувати далі. Вам подобаються ці нові напрямки, я це знаю. Але, заради блага людства, вам доведеться від них відректися.

БАЛАНДАШЕК

Людству не потрібні божевільні, щоб допомогти йому, пане Тефуане. Людство самостійно обирає собі пророків, ні! – блазнів, які скористалися партійним засліпленням, дурною колотнечею партійних вождів !

ТЕФУАН

Ви не вірите в існування таємного уряду? І все ж ви вчора виставили мене за двері. І це буде помста, мусить бути.

Під час цих слів лакеї підіймають портьєру на дверях до бальної зали і у вітальню заходять: Протруда Баллафреско і Ґалуцина Блейхертова. За ними йдуть три секретарі. Саломон Пранґєр із дружиною під руку: він міцно стискає її під пахвою, наче тлумок. У зубах у нього розчавлена сигара. Позаду них – полковник Аблопуто. Одночасно через ліві двері заходить Ґлівус Кретовічка з двома солдатами поліції. Ґлівус одягнений у цивільний одяг.

КРЕТОВІЧКА кричить:

Зброя напоготові! Цілься!

Солдати біля дверей ціляться в Баландашка.

БАЛАНДАШЕК відвертається

Нехай ці драби опустять зброю. (до товариства) Ким би ви не були: грабіжниками чи представниками якоїсь законної шайки, будемо розмовляти à l’amiable[2]. «Я людина поступлива і не люблю сперечатися», – сказав Ізраель Гендс і влучним пострілом у вухо поставив о’Брайена на місце.

Аблопуто, в той час, як Ґлівус виштовхує солдатів, що ціляться, за двері, не скомандувавши їм «зброю до ноги».

АБЛОПУТО дивиться на цю сцену

Ну, звісно – канцелярське виховання. Жодного поняття про командування не має. (до Баландашка) Але повернемося до справи: я – Аблопуто, полковник і командир гвардії нашого президента.

Тисне руку Баландашкові з надмірною сердечністю, потім якусь мить дивиться йому в очі і цілує в обидві щоки.

ПРОТРУДА дивиться на Спіку зблизька крізь лорнетку

Отже, це та знаменита розпусниця, чиїми сукнями я стільки разів захоплювалася на сцені Великого театру.

Баландашек відтягнутий праворуч Аблопутом і Тетуаном, радиться з ними біля дверей.

СПІКА надимається від обурення

Що це за оглядини?! Я вам не комаха під мікроскопом!

РОСІКА після нетривалого пручання виривається з-під руки Пранґєра і кидається до Спіки

Пані, ми ж колеги. Я грала в «Ош-Буда-Вар» у Пешті. Я також грала в «Тіволі» та «Моніка-Бар» у Темешварі. Я навіть була в «Манолеску-Тінґел» у самому Бухаресті. Я так давно мрію познайомитися з вами!

СПІКА повільно відвертаючись ліворуч

Але, пані, я – артистка! Я не приятелюю з усіма підозрілими людьми в усій південно-східній Європі, шановна пані!

ПРАНҐЄР грізно реве

Не ображати мою дружину! Ти, затхла самко богомола!

БАЛАНДАШЕК несподівано перериває свою розмову з Аблопуто, яка майже обіймає його, і кидається до Спіки, стаючи між нею і Пранґєром.

Спікусе! Змилуйся! À l’amiable[3]! Це, справді, – ВОНИ! Вони таки існують, і що ще найдивніше, вони – в моєму домі, в повному складі, в домі людини, яка не тільки не вірила в їхню діяльність, але й у саме їхнє існування.

СПІКА

То чому ти обманював мене, що їх не існує? Тепер я вірю навіть у цю пекельну комедію dell’arte[4].

Через праві двері заходить Маріанна.

МАРІАННА

А я казала, казала! Бо якби я не сказала! Зараз ви побачите, діточки. Побачите, пане Каліксте, що вони зроблять із вашими картинами. Те саме, що з флорентійськими художниками і монахами: складуть усе на купу і спалять – ось що вони зроблять.

ТЕФУАН

Так, нарешті кухарка нагадала нам про наш обов’язок. Послухайте, пане Баландашку, наша мета – це санітарна обробка наявного виробництва образотворчого мистецтва, а потім зупинити подальше виробництво, яке є лише занепадом, повною деградацією.

АБЛОПУТО

Правильно! Це деградація! Ти сказав це блискуче, мій друже. Продовжуй.

ТЕФУАН

Ми починаємо з найбільшої приватної галереї і найбільшого експерта. Все повинно виглядати начебто добровільно. Кубізм має бути знищений у зародку, і взагалі всі можливості мистецького збочення: кулофонізм і неокулофонізм, автоепіфагія і псевдоінфантилізм... Залишаться лише ті речі, які піднімають дух соціальної дисципліни, і ті, які можуть бути використані як гумус, як добриво...

АБЛОПУТО

O, так, так – добриво! Чудово! Пане Баландашку, ми зробимо все відповідно і правильно. А потім будемо найкращими друзями. Чи не так?

Він щиро сміється.

ТЕФУАН закінчує своє речення

... добриво для появи нових трансформацій, більш людських і менш, так би мовити, бидлячих, із тих самих національних почуттів. Ми не мріємо про скасування власності та ініціативи індивідуального капіталу – ці елементи виявилися необхідними. Ми хочемо знищити сам осередок зла, тобто, – Мистецтво. Воно – це єдина палиця в колесі воза, що везе людство до повної автоматизації. Знищимо зародок – зможемо спати спокійно.

АБЛОПУТО

Так, ми будемо спати, як ховрахи, пане Баландашку. Без снів, як справжні борсуки.

ТЕФУАН

Дозвольте мені закінчити, Мельхіоре. Мистецтво – це соціальне беззаконня. Воно підтверджує і стверджує, і навіть обґрунтовує цінність індивідуальних проявів, тобто, особистих, незліченних і тому – згубних...

ХРАПОСКРЖЕЦЬКИЙ

Будьте лаконічним, пане голово.

ПРОТРУДА

Будь лаконічним, старий недоумку.

ТЕФУАН шанобливо вклоняється Протруді

Так, Ваша Ексцеленціє. Я розраховую на підтримку моїх слів щодо явних манекенів зовнішньої презентації.

ФІБРОМА

Не хвилюйтеся за Президента, пане голово. Пані Президентова тримає його в лабетах найжахливішого шантажу. Навіть я, під час мого перебування в Австралії, демократичній країні, Ваша Ексцеленціє, не наважився зробити нічого схожого.

БЕРЕНКЛЬОЦ

Я теж, коли був військовим аташе в країні Матабелесів.

СПІКА

Ну добре, а як щодо театру? Чому ви хочете знищити Чисту Форму в живописі, а в театрі, де вона неможлива, де ні Баландашек, ні я в неї не віримо, ви хочете її зберегти? Чи не так?

ТЕФУАН розгублено

У театрі? Ми хочемо її зберегти? Ми? (опановує себе) Це щось зовсім інше. Це просто обман під маскою Чистої Форми. Насправді, це – (знову губиться) це саме життя, деформоване життя. Спочатку зруйнувати, а потім створити. Театр також має бути чинником автоматизації. За п’ять років перетворимо всі театри на притулки для зідіотілих покидьків.

ПРОТРУДА

Навіщо ти відповідаєш цій комедіантці, ідіоте! Не виправдовуйся. Так має бути, і все! Час спливає!

ТЕФУАН

Тому я буду лаконічним. (до Спіки) За наказом Президента постановка п’єси під назвою «Незалежність трикутників» скасовується. Сьогодні ви зіграєте в пекельному фарсі dell’arte без назви. Назву буде оголошено глядачам після вистави. Ха! Ха! Ха! Ха! Хто може знати назву комедії dell’arte в Чистій Формі до її закінчення? Ха! Ха! Ха! Ха!

ГАЛЮЦИНА суворо

Не смійся, як дитина, старий бовдуре! Продовжуй.

ТЕФУАН опановує себе

Сам президент буде присутній у білому мундирі спілки лакеїв і перукарів. Підсумовую: існування, це… тобто, не тільки ми, а й тварини і так далі, також складаються з екзистенцій. Ще один крок до механізації – і ми створимо нове суспільство, гіперорганізм, нове індивідуальне існування, чия множинність створить нову асоціацію з іншими, можливо, з іншої планети...

АБЛОПУТО перебиває його

Так. Чортзна що може бути. Я сам завжди казав, що нічого не відомо. 

ТЕФУАН

Дозволь мені, мій друже. Таким чином, заглиблюючись у нескінченність, ми приходимо до поняття Вищої Істоти, яка має бути втіленням механізації, вершиною автоматизму, найавтоматичнішим автоматом. Це наше божество, таке ж реальне, як і ми самі, ми – не автоматизовані, блукаючі сутності. Не істоти – радше їхні сурогати. Це те, до чого ми прагнемо, і ніщо нас не зупинить. Це теорія. Тепер до практики!

Вклоняється полковникові.

АБЛОПУТО

Зараз ми обстежимо твою галерею, пане Баландашку, і знищимо всі ознаки людської особистості, взагалі будь-якого індивіда, втіленого – в нашому випадку – в людину.

БАЛАНДАШЕК

Гаразд. Але навіщо знищувати? Хіба не можна припинити подальше творення, не руйнуючи того, що було?

АБЛОПУТО

Не можна, друже, не можна. Треба знищити зародок, ось що! Зародок – це ґрунт. А потім, хоч і перегній. Що хочеш. Без зародка нічого не виросте, голе поле, як коліно, кажу вам. Ну, втішся і веди нас! Маєш жінку, маєш гроші – потішиш себе.

СПІКА

Може, тоді ти покохаєш мене, Каліксте… Я завжди ненавиділа ці останні винаходи наших сучасних творців.

БАЛАНДАШЕК повністю приголомшений

Можливо. А ти знаєш? Я й сам не знаю. Мені здається, що не буде не тільки моєї галереї, але й мене, і тебе, ані наших почуттів. Боже, Боже, коли ж то був той вчорашній вечір? Мені здається, що минули роки, що прокотилися наді мною щонайменше десять геологічних епох від того вчора до цього незрозумілого жахливого сьогодні.

ПРАНҐЕР із несамовитою силою кусає сигару

Досить! Марш до галереї! Пані президентова попереду, далі – я. За мною, марш! Показуй дорогу, мистецтвознавче!

Протруда йде першою до дверей ліворуч. Баландашек проходить перед нею, йдучи задом наперед, вклоняється і веде її до дверей. За нею йдуть Пранжер, Галюцина, три секретарі, за ними Ґлівусь, взявши під руку Тефуана і Аблопуто. Росіка йде останньою, перед дверима повертається і стає навпроти Спіки, яка дивиться ліворуч. Хвилина тиші.