Посестри. Часопис №147 / «Склавши руки під щічку, в подушковий вилом...»

Склавши руки під щічку, в подушковий вилом,
Задивившись в видіння, мені недосяжне,
Раптом плачеш вві сні, і – здригнувшись всім тілом –
Порятунку благаєш – жагуче й протяжно.

Ти ще плачеш – а я вже звиваюсь змією,
А ти гоїшся в мені, вся ущент кровоспинна,
Всю тебе я цілую – груди, стегна й коліна,
І плече, і сорочку, і усе що під нею.

Нагодований диханням пряно-медовим,
Не спитаю про сни і видіння. Над ранок
Поцікавлюсь: ну як? – промінь вийде з фіранок,
Ти щось скажеш невлад – я всміхнуся: чудово!