Посестри. Часопис №130 / «Боюсь я що тебе немає...»

Боюсь я що тебе немає

що ти як нове втілення ABBY

тільки аватар

а я хотів би розплести твої стрічки

і розпустити орхідеями косу

нехай пливуть в пониззя Ниси

зранить їх берег одвічного загарбника

 

Буду я чекати і споглядати

як ти впадаєш в Одру

в якій тонув я вперше

і схопившись за крик Матері

навчився плавати

 

Чим ближче до моря тим більше буде сліз

бо залишатимеш мене перед кожним заходом сонця

а мушлі без вологи наших язиків

висохнуть і перетворяться на штучні перли

які ми не продамо до кінця сезону