Посестри. Часопис №122 / місто

пил, метал, смола, ти – піт цього міста

що народжувалося в крику, так як народжуються слова

жодне з вас не знає спокою, оскільки він не існує

між тілом і річчю, лише обрій – мушля

в якій ти мешкаєш, бетонний зліпок землі

живий, наче спогад, металевий подих

й обійми, що болять, як прихисток, як любов

 

а коли ти зупинишся

затягне сталлю всі рани після тебе

переживе й тебе, і ліс