Посестри. Часопис №12 / Пісня І. Створення світу
ПІСНЯ І
СТВОРЕННЯ СВІТУ
Немає нас нема дітей нема Матарні
є тільки ніч невидна в океані
в великій тиші Божий Дух як бабки самка
на себе сам висить не схожий над проваллям
послухай: все дзижчать холодні крила
у темну глибину промкнули вирла
нерв нашого життя в дротів сплетінні
єднає Логос неосяжний із ретиною
в пейзажі сонця може й зможе хтось вціліти
пливуть секунди довгі як століття
перш ніж з космічного яйця зведеться світ
Подих довкола небуття і в Богу. Вітер.
Йому достатньо слова світлість би розкрити
всю малахітову глибинь і розділити:
землі і неба кола дня і ночі час
минув так вечір — третій день почавсь
став морем океан минула вічність
мов в формаліні поколінь нових обличчя
на мить свою вони чекають в моря лоні
те що зачалось раз у Логосі — не втоне
дивись: і ми там плаваєм як риби
задум Творця у воднім дзеркалі відбитий
він закликає жити без підстав виразних
in secula seculorum — forever — назавжди
але спочатку були трави і дерева
й птахи що линуть під склепінням неба
морські потвори скот а не людина
серця у земноводних і дичини
аж врешті-решт настала наша черга:
за Божим образом постали ми в Едемі
жили допоки змій не обудив тривогу
повабом влади шепотів: Не бійтесь Бога!
і почалося: Єви вплив і рух Адама
гірко-солодке яблуко пізнання
що стало тягарем у мить вигнання
поживою богів історії педаллю
розкривши очі вони виявились голі
тоді відчули наче щось переросло їх:
страх — виріб смерті їм невіданий до того
тому сховалися від Бога з наготою
але знайшов їх вічний вітер існування
визвольник заклятих у золото чи в камінь
надії вітер правди вітер вітер змін:
то він жене як в шторм то знов припинить
і щойно з нами він зійшов в тернів долину
з тієї втраченої нами батьківщини
чи то для того щоби нам хрести ламати
чи то для того щоб вернути нас назад
з Послання до Євреїв: в словах і на письмі
звертався Бог до нас через пророків
і через Сина — в ті останні дні
створив увесь цей всесвіт через Нього
якщо тут був Христос — все існувало
там над безоднею коли усе постало:
вина й спокута Аушвіц й Сан-Пауло
тривали в чудернацькому «небавом»
і вітер був хоч сплячий і недбалий
вкінці історії лиш те що бути мало
от тільки сперш була любов яку вписали
в абетці літерами — першою й останньою
Дивись також: Imago mundi - Войцех Венцель
