Посестри. Часопис №119 / Війна – це наша реальність, і книжки, в тому числі дитячі, покликані навчити жити з цією реальністю. Розмова Ірини Феофанової з Ташею Торбою

Ірина Феофанова: Ташо, ти художниця та ілюстраторка з великим досвідом, у цьому році ти стала ще й авторкою дитячої книжки «Омм. Дух ірпінського лісу», якя вийшла у видавництві «Чорні вівці». Що стало поштовхом до писання?

Таша Торба: Створення казки і такого уособленого героя – Омма – стало для мене терапією у тяжкі часи вимкнень світла й російських ракетних обстрілів. Коли всі сиділи при світлі ліхтариків, без інтернету, з повними від жаху і невідомості серцями, я малювала і писала нову історію. Мені хотілося створити щось загадкове, світле, добре. І спершу намалювався от такий персонаж – ескізно. А вже потім він розповів мені свою історію – про те, що він поряд зі мною, поряд із Ірпенем, допомагає та підтримує. В першу чергу, це було потрібно мені.

І. Ф.: А чи складно писати про війну для дітей? Адже твоя книжка, хоча і в казковій формі, розказує про реальні події – про напад російських загарбників на Україну, проблеми, з якими зіштовхнулися мої й твої земляки – ірпінці – під час окупації, і про те, як нашим військовим вдалося прогнати ворогів (за допомогою Омма).

Т. Т.: Мені доводилося багато чого змінювати, корегувати, підбирати слова, але я намагалася зберегти баланс – між тим, щоб якомога легше й простіше розповісти дітям про страшні події, і тим, щоб не зменшувати трагізму війни і горя для України. Складно також було вибрати форму представлення рашистів – їх дуже не хотілося малювати, і тому я довго думала: як же їх подати. І вирішила показати окупантів у вигляді танків – іржавих і гидких. А українське воїнство, якому, як ти вже сказала, Омм допомагає прогнати ворогів, я представила у вигляді автомобілів «Козак» – швидких і рідних.

І. Ф.: Першими твоїми читачами, що закономірно, стали ірпінські діти, як вони і їхні батьки відреагували на книжку? 

Т. Т.: Скажу чесно, найбільше я хвилювалася, та й продовжую хвилюватися, коли книжку беруть до рук жителі Ірпеня – адже, в першу чергу, це розповідь про них. Про їхні вулиці, будинки – я свідомо малювала реальні об’єкти, щоб діти максимально вірили в казку, а дорослі – щоб відчули підтримку. Під час презентацій (а їх у мене вже було понад 20) у дітей завжди великі і круглі очі: вони із захопленням розпитують про зріст Омма, його вподобання, про його тата й маму. І завжди в дитячому гурті знаходиться дитина, яка віддано розповідає, що бачила Омма в ірпінському лісі. Діти сприймають казку легко – вільно обговорюють ворога, діляться своїми історіями, і головне: чудово включаються у відновлення рідного краю, про яке йдеться наприкінці казки (коли, прогнавши ворогів, Омм допомагає відбудовувати Ірпінь). І це дуже важливо – щоб казка давала правильну настанову: ми разом, ми підтримуємо одне одного, ми здатні допомагати ближнім, допомагати місту стати кращим, аніж до окупації. 

А от дорослі реагують інакше, часто пишуть у відгуках, що плачуть над книжкою. Це спрацьовують тригери. Іноді саме через це люди відмовляються купувати видання – бо ще не готові говорити про події в Ірпені. Іноді так говорять навіть не ірпінці. Наш народ вбирає в себе нині неймовірну кількість болю і співпереживання за рідних, за воїнів, за жителів інших міст. Я розумію, біль і жах осідають глибоко всередині, й невідомо ще, як потім будуть опрацьовуватись. Але важливо говорити зараз, трансформувати негативні емоції та думки в казки, приймати і відпускати їх.

І. Ф.: Що б ти, зважаючи на твій досвід, порадила іншим авторам, які тільки планують чи вже пишуть про війну для дітей?

Т. Т.: Порадила б не боятися цієї теми. Війна – це наша реальність, і книжки, в тому числі дитячі, покликані навчити жити з цією реальністю. Діти сильніші, ніж ми думаємо, вони справляються, вони адаптуються – їм треба лише супровід, мудрий і наповнюючий. Дорослі важче проходять через війну,  бо весь їхній світ, маленький і великий, знищено. Дехто не може цього прийняти. І тут теж важливо говорити, ділитись історіями – це дає усвідомлення, що твій біль не єдиний, ти не на самоті, і що разом справді легше. 

І. Ф.: І останнє питання: чи буде продовження Омма? 

Т. Т.: Знаєш, на кожній презентації діти питають те саме: чи буде продовження казки. Вони мають іще багато питань та інтересу до Омма. І це чудово! Це надихає. І як результат – я пишу наступну історію, вона буде про дитинство Омма, звідки і як він узяв свої чарівні сили. Я планую розширити географічні межі казки і зробити маленький екскурс в історію київського краю. А також створюю багато інтерактивного – маршрути-прогулянки по місту від Омма, комікси та пізнавальні завдання. Потенціал у мого Омма хороший і світлий, і я мрію мати його резиденцію, але то вже мрії, які я буду загадувати в новорічну ніч.