Посестри. Часопис №121 / «Дивилися на голе, розтерзане тіло моєї вітчизни...»

Дивилися

на голе, розтерзане тіло моєї вітчизни.

Знімали й публікували фото і відео

високої роздільної здатності.

 

Жахалися, засуджували,

непокоїлися, прицмокували.

 

Гучно вболівали і підбадьорювали,

дивувалися, що ще жива.

Захоплювалися стійкістю і хоробрістю.

 

Пропонували їжу й питво,

вологі серветки,

ліжкомісце,

дозвіл на працю –

і все задармо.

 

Поки скажений пес

виривав з її тіла криваві шматки м’яса,

за мізинець до сонної артерії.

 

Зібрався цілий натовп

людей при повному озброєнні,

але ніхто не натиснув на спусковий гачок,

аби його раптом не струснуло

віддачею.