Посестри. Часопис №119 / Грозова повня (із циклу «Повні року. Альманах»)

А як на Оболоні та літо вже вповні,

а як на базарі абрикоси продавали

кілограмами,

жменями

і поштучно.

–Ось беріть, медова, тільки з Одеси,

в морі купана, травою підперезана,

піском присипана, сіллю притрушена,

прикочена оцими рученятами, бачите,

по коліях, без зупинок на проміжних станціях.

Я їй кажу: котися, котися, приблудне сонце,

а вона й котиться, як самій хочеться –

то вниз, то вгору, то вперед, то назад,

ламає мені траєкторію, падла,

ой, вибачайте, це я не вам.

Куди, кажеш, впала? Та ні, це не падалка.

Ні, кажу, не падалішня вона!

Та я збирала її як царицю,

оцими руцями, та ви подивіться!

Отак ніжненько зірву, знач, із гілки

й кладу на срібну таку тарілку,

і кожну ж окремо, шоб не штовхалися,

шоб ні пушинки на ній не пом'ялося...

Пом'ята вся? Де ж вона там пом'ята?

Я її перекладала листочками м'яти!

В любистку купала – за п'ятку тримала!

Та їй не страшна вже ніяка навала!

Із нею ти, дочечка, будеш цариця,

замки всі впадуть і всі брами відкриються,

коли понесеш ти це сонце в руці.

–Давайте, купую у вас усі.

 

03.08.2018