Посестри. Часопис №116 / перше вересня

не постити фото зі шкільної лінійки,
бо зібрання людей,
бо три російські каліброносці
на бойовому посту десь у морі.

відкладати на потім
фото, страх і
навіть тримання за руку,
яку боязко відпустити:
«мамо, я вже дорослий» –
в неповних сім, десять, двадцять.

тільки чи є оце – «потім».

плакати, коли всі вони гýртом співають:
«душу й тіло ми положим
за нашу свободу»
в своїх неповні три, дев'ять, сорок.
вірити їм – цілим серцем.
і боятися більше всього, що
так воно й буде,
що ці слова справедливі, щодо кожного
з тут присутніх
в їх неповні вісім, п'ятнадцять, п'ятдесят дев'ять..

бо за них вже стоять горою,
але й гори крихкі, зникомі.

а у морі – каліброносці.
а в повітрі – російські МІГи,
а в землі – міниміниміни.

переше вересня. діти. школа.
сміх.
тендітна надія – бути.