Посестри. Часопис №11 / В очікуванні

В ОЧІКУВАННІ

…Низько, майже торкаючись попелястих хмар, із вирію поверталися гуси.

Іван Короп, прив’язавши до багажника велосипеда двадцятилітрову пластмасову каністру з березовим соком, хотів уже перекинути ногу через раму велосипеда і їхати з лісу додому, як заграла знайома мелодія в мобільному телефоні й на моніторі висвітлився незнайомий номер.

– Слухаю, – сказав спокійно і впевнено… Кажеш, черговий з військкомату і я маю прийти негайно в штаб територіальної оборони… Негайно, вибач, не вийде, бо я в лісі… І ти, будь ласка, не кричи на мене – я не з лякливих… Негайно я сам прийшов двадцять п’ятого лютого записуватися в тероборону, прочекав пів дня, а ви в гроба душу привезли тільки тридцять автоматів і сказали йти додому… Це, так би мовити, по-перше; по-друге, ти вже вибач, але у мене зараз сезон збору березового соку, і доки я не назбираю 200 літрів, іти до вас не збираюсь… Приїдете заберете?.. Як би не так… Ні хрена у вас не вийде… Боюсь, що й наряд поліції не допоможе, бо в мене є чим вас зустріти, і будуть, побачиш, двохсоті без війни… А приїдете на БТРі – спалю коктейлем… Коктейль, скажу вам, - універсальний засіб, спалює все: БМП, танки і навіть артилерійський комплекс. Тому не жартуйте, і перш ніж лякати мене, добре поміркуйте, бо я сам по собі не з лякливих. А по-третє, сьогодні південний вітер – на річці буде кльов, тому сьогодні ніяк не зможу прийти… І ще раз повторюю – не кричи.

…Іван хотів був ще щось сказати черговому з військкомату, аж раптом… задзвонив телефон. Прокинувшись і витерши холодний піт з чола, він глянув на монітор – там висвітлилося «дружина»:

– Доброго ранку, люба! Як там вас прийняли в Польщі? Як діти?.. Кажеш, усе добре… А я чекаю: сказали, що сьогодні зателефонують зі штабу тероборони… Ледь не забув: уже привіз велосипедом літрів 100 соку, так що до Великодня буде квас – такий, як Максим наш любить, на смаженому ячмені… А я ще спав, і, скажу тобі, така маячня наснилася, приїдете – обов’язково розповім.

…Поклавши телефон на стіл, Іван одягнувся і вийшов надвір. Низько, майже торкаючись попелястих хмар, із вирію поверталися гуси. Швидко викотив велосипед і поїхав у ліс – треба поспішати, бо мають викликати у військкомат – і не будеш же їм пояснювати, що, бач, запізнився, бо сік збирав. А на риболовлю, міркував, сходжу вже після перемоги, коли дружина з дітьми повернуться з Польщі. Ще раз пригадав отой сон, і чомусь стало соромно, а ще подумав, якби цей сон розказав кумові, то той би точно сказав, що дурневі дурне й сниться.

…Легенький південний вітерець лоскотав Івану обличчя; низько, майже торкаючись вершечків чорного лісу, пливли попелясті хмарки; не чути було завивання сирен і зовсім не хотілося вірити, що вже місяць триває війна…