Іронія – це зброя слабаків. Тих відгамселених, які
не відповідали чи відповідали поглядом. Так виник Інтернет.  

 

Уяви собі, як це: не мати аудиторії й не розуміти нічого
зі своїх сіл, зі своїх мантій, а водночас не мати нету,
аби щось відшукати. Ані камінчика до короночки. Як стати королем,

 

якщо є Інтернет і всі так чудернацьки вдивляються, ніби іконку
надибали під шпалерами сміху? Іронічно візьми руки в боки,
загарчи, аби щось розтрощити, й таки розтрощи, проте відводячи очі. 
 

вірш – це кремезне хрущисько,
якого ти вдягаєш у парчеву піжамку фасону клоун
і вкриваєш ковдрочкою, а воно утікає з дому,
сідає на трамвай без квитка, жбурляється прутнями
в чоловіків, жінок і дітей
 

всяка риба в триби міст
всі людці до лон морських

 

всяка жаба у жабо
всі людці в озерний мул

 

всяке гаддя в ніші шин  
всі людці у гнізда змій

 

всяка птаха в хол пихи 
всі людці у хмарний ґрунт

 

всяк ссавець у тіні стін
всі людці в драння дернин

 

кожний звір чимдуж до щогл
кожен із людей униз  
 

я коза, яка спинається на грецькі колони. але чи це
робить мене кращою, ніж кавалки м’яса, що висять на гаках?

 

робить.

 

зокрема, коли відрізняю іонічний ордер від коринфського
і коли до глянцю вичовганою ратичкою

 

не забруднюю канелюр  
 

о як же ти помиляєшся, вартівнику з оком при шпаринці в бочці. 
моя душа, досі надійно заклубочена у шишкоподібній залозі, 
викидає бруньки ажурним мереживом,
зацвітає дрібною нитчастою грибницею, 
тікає краплисто крізь усі пори деревини, 
переростає твою імперію

Господáрю, мене даремно ганиш,
Що родила була багато яблук,
А неплідна стою вже другу осінь.
То не років тягар наліг – не думай;
То не градом мене побило тяжко,
І бросточки мої, ледь-ледь нагрублі,
Холоди запізнілі не спалили.
Холоднеча, вітри, дощі й посухи
Не нашкодили, ні, на них не скаржусь;
Ані шпак, ні хаплива надто галка,
Ні гусак-водолюб, ні ветха ґава,
Ані крук не обдер мене голодний –
То од віршів нікчемного поета
Повсихали мої нещасні віти.

Ти на мужеське не поглянеш прямо,
Одвертаєшся, як цнотливим личить.
Що ж, виходить, того бояться очі,
Чого лоно твоє так палко прагне.

«Навала зелених папужок на місто Ниса вражає!..»
Я спав би, але життя на інакші плани врожайне.

 

Їжак ішов із туману, і трапилось неймовірне.
Супутник усе проґавив. Мої співчування, звіре!

 

Як не папуга Крамера – борщівник Мантегацці...
Всесвітнє зло потребує каверзної реінкарнації.

 

А ми біжимо по колу, немов у примарних ловах.
А ми ж могли б надихнути на вишуканий заголовок.

 

Летіли з узбіч бар’єри. Зростало пернате плем’я.
Ніхто не лічив утрати. Вони були незчисленні.

 

«Дорогу А2 шоколадом видовищно затопило...»
Це класика: світ солодкий із духом ширококрилим.

Новий серіал запустили для моєї мандрівки у часі.
Мадленка, спалах – і вуаля: я в четвертому класі. 
Любов до старшої (в сенсі їй одинадцять) розпочалася.
Ніхто не довідався, але ж я був тоді нереальний вася.

 

Це розкрутили специ моє серденько на запчастини,
майстрували, з нуля зібрали, і з нього виник
малий каталог архетипів. Хай примітивний,

 

мов мої жахіття, мої заведенції. От, наприклад,
кімната, в котрій, як правило, мало світла,
зате є ковдри і стіл зі стільцями – криївка звикла!

 

Бо десь же працюють гроші на те, щоб я наново
зустрів себе десятилітнього; там ціла команда
гарує, аби мільйони інших були в омані

 

про подорож у минуле... Чкурнувши з грота
за студією, хлопчик десятирічний бродить.
Життя в його бите серце йде з поворотом.
Якась запчастина лишилася. Буде на потім!
 

Певної миті збагнеш: а успіху не проґавив ти! 
Добито «Війну і мир», допито фужер «Чорнобаївки».

 

Зиркнеш у нетрі злив, зітхнеш: ну, й тебе зливали...
За стінкою знов іде старий сезон серіалу:

 

площа святого Петра, порожня та промениста...
Життя проминає... Самітнику, тішся! Hasta la vista!

 

Пристрасні папараці парою прокрадуться.
Хай, кому треба, має спритників цих на думці.

 

Каже добрий друзяка: «Якось-то воно буде!..»
«Разом до перемоги!» – коучі б’ють у груди.

 

От же ж... А ти натомість їм дещо інше доводив...        
А сонце іде на захід... А сонце іде зі сходу...