Посестри. Часопис №183 / Спуск у царство тіней
Давно поринули під землю глядачі
а театр Епідавру існує
вмурований в повітря тисячоліть
Вже розпався в мені
світ Олімпу та Олімпії
позаду було р у й н о в и щ е п е р с і в
коли я відчув на плечі
руку Гермеса
Понівечені тіла амазонок
лапіти в боротьбі з кентаврами
Геракл який ламав кістки вже тільки Тіням
після тілесних предків що тіні кидали
Після левів залишилися тільки пазурі
врослі в камінь зариті в пісок
на метопах з тлом синім наче море
на фризах
(увесь цей пекельний натовп)
Славетні мармуроруби
сліпо вірили в тіла не в богів
даючи їм рух в просторі без часу
(завдяки цьому невір’ю вони вдосконалювали форму
залишаючи решту Анаксагорам)
На останнє жертвоприношення приведений Нікою
до вівтаря
стриножений бик
нахиливши до землі обеззброєну голову
спокійно чекає на блискавку сокири
(і в цю мить минають тисячоліття
але не минає яскравість сонця
хоч не буде вже ані болю ані Греції
ані світу)
Греція 1975
