Посестри. Часопис №121 / Одіссей

Нині, Польще, я відпочину

за тебе. Не вистромлю носа

із-під теплої ковдри,

кордону я не подолаю

в помешканні, що віддала ти

мені в нетривале користування.

 

Нині, Польще, я попризупиняю

всі сполучення й комунікації

різними засобами. Скасую

всі візити друзів

та ворогів, не впущу

інкасаторів, як і свідків

Єгови.

 

Не надсилай мені,

Польще, штрафних квитанцій,

рахунків за електрику та

не піднімай ціни на газ.

Не пропонуй уже більше

кредитів або швидких

позик – у мене борги,

які погасив би

хіба що Всесвітній потоп.

 

Нині, Польще, я не прийду

привітати тебе

лопотанням прапора,

кайлом або товстим кийком

у долоні. Сама відбивайся

від залицяння героїв-коханців: цих

із правої й тих із лівої

камери твого серця.

 

І не гнівайся на мене.

Мушу плисти далі. Моєю

вітчизною все ж є

далека Ітака, й коли

вже дістанусь до неї, то

сфотографуюсь – і надішлю світлину Тобі –

вірній Пенелопі.