Посестри. Часопис №165 / «цілий рік гризла сирий буряк...»

цілий рік гризла сирий буряк

читала американських поетів

і ще щось робила, а що – забула

а, вже згадала – намотувала кола

тими самими вулицями

повз ті ж самі будинки

і час від часу зупинялася поплакати:

а як же я буду коли мене тут не буде

а як же будуть ці вікна коли мене тут не буде

як же будуть ці вікна і люди за ними

 

а тепер у мене життя зовсім інше

тепер я ходжу іншими вулицями

за якими ще не доводилось плакати

тепер до мене не підходять олені

коли я сиджу на великому пласкому камені

поруч із парком

 

ніби селянський Будда, я сиджу на пласкому камені

вигнаний зі своєї землі, Антей, Будда

вигнаний і ні до чого не звиклий

крім темряви яку він приймає за смерть

 

ну бо що ж то ще може бути коли нічого не видно